Я вийшла заміж дуже рано. У 18 років мої однолітки розважалися на повну, ходили на дискотеки, подорожували, відкривали нові захоплення. Я ж намагалася поєднувати навчання та подружнє життя.
З чоловіком познайомилася в університеті. Остап працював програмістом та частенько налагоджував комп’ютери у читальній залі бібліотеки. Оскільки я там постійний відвідувач, то перетиналися ми досить часто.
Якось чоловік вирішив зробити крок та познайомитися зі мною. Ми розговорилися й мені здалося, що це той самий. Словом, я закохалася. Можливо це звучить наївно та по-дурному. Та що можна взяти з молодого дівчиська.
Остап був старшим від мене на 10 років. Різниця у віці мене не бентежила. Тим більше, що однолітки не могли довго зберегти мій інтерес. Вони мислили, як підлітки, а їхні голови були пустими. Остап відрізнявся поміркованістю та розважливістю. Чоловік чітко знав, чого хоче від життя, сам себе забезпечував й міг про мене подбати.
Його залицяння були казковими. Щодня романтичні листівки, квіти, м’які іграшки, прикраси. Ну як можна було ним не захоплюватися? Тож коли справа дійшла до пропозиції, я погодилася без зайвих роздумів.
Спершу все дійсно було казково та поступово спільний побут відкрив мені істинне лице коханого. Остап виявився вимогливим та прискіпливим перфекціоністом. Посуд потрібно складати у певній послідовності. Речі у шафі мають бути розфасовані по кольорах. Пульт від телевізора класти лише на журнальний стіл. Ліжко застеляти у вранці й гарно підбивати подушки. Таких правил було так багато, що я втомилася б їх перераховувати.
Якщо я робила щось не так, то отримувала шквал критики. Він частенько принижував мене та знецінював ту роботу, що я виконувала. Мені набридло це життя, тож щоб відвернутися я поїхала на деякий час до подруги. Розповіла Поліні про свій невдалий вибір та поплакалася у жилетку. Стало легше, Поля дозволила пожити у неї поки не вирішу, що робити далі зі своїм життям.
Наступного дня я вирішила заїхати на квартиру, щоб зібрати деякі свої речі. Схоже обрала вдалий час, бо стала свідком дечого цікавого. Двері були відімкнені, з вітальні доносилися голоси. Остап розмовляв із Поліною. Що подруга робить у нашій квартирі я гадки не мала, але вирішила підслухати їхню розмову.
-Вона тебе не варта. Для чого тобі така невміла дружина? Краще подай на розлучення та й по всьому. Я точно зможу тобі догодити. Ти ж знаєш, що мені не байдужий – моя найкраща подруга зізнавалася у почуттях ще моєму чоловіку.
Я почула достатньо для того, щоб зробити висновки. Більше не переховувалася й сміливо зайшла у кімнату:
-Не варто так надриватися, Полю. Можеш його забирати. Ти навіть не уявляєш, яке щастя чекатиме на тебе попереду. Я вже подала на розлучення.
