Ми з чоловіком не планували народжувати другу дитину. У нас уже був син Мирон, нещодавно йому виповнилося 4 роки. Справа не в особистих переконаннях. Всьому бідою квартирне питання. Ще після весілля нам вдалося накопичити грошей й придбати однокімнатну квартиру. Поки ми жили удвох місця вистачало. Коли народився первісток, стало тісніше.
Та ось батьки заговорили про другого онука чи онучку. Ми пояснювали, що не можемо все життя тіснитися в чотирьох в однушці. Тоді свекруха та свекор запевнили, що це не проблема. Вони живуть у трикімнатній квартирі й мають дачу за неподалік міста. Тож питання із житом не повинно нас хвилювати. Після тієї розмови я завагітніла.
Коли на світ з’явилася донечка, уся рідня прийшла у пологовий нас зустрічати. Радісні, веселі, зі святковими кульками вони бажали новонародженій міцного здоров’я та щасливої долі. Усі ці привітання пролітали повз мою увагу. Думки були зосереджені на одному: зараз ми всією нашою сім’єю повернемося у ту «Рукавичку», яку вимушені називати своїм помешканням.
Розмови про розв’язання квартирного питання так і залишилися звичайними розмовами. Коли на 9 місяці вагітності я порушила це питання, тобто запропонувала батькам чоловіка обмінятися: вони переїжджають у нашу квартиру, а ми у їхню, мене проігнорували. Коли їхній син самостійно вирішив поговорити з батьками й нагадати про їхню обіцянку, мати спокійно пояснила. «Ми вже старі й частенько сваримося. Твій тато жахливо хропить. Тож я можу піти до іншої кімнати. У вашій квартирі мені не буде куди сховатися».
Я була готова поїхати жити за місто та нам також ввічливо відмовили. Цього разу свекор: «Я стільки років вирощував свій сад. Знаю, як потрібно дбати про кожне дерево, а ви їх зіпсуєте. Тим більше, що всю весну та літо ми з мамою проводимо на дачі»
Мої не кращі. Коли дізналися про мою другу вагітність, розміняли свою трикімнатну квартиру. Двокімнатну віддали молодшому брату, а я так розраховувала на їхню допомогу. Ми з чоловіком могли поселити брата у своїй квартирі, а самі переїхали б у більшу.
Словом нікого не цікавить більше наша проблема із житлом. Як ми будемо тіснитися у тій комірці, я не знаю. Все ж таки розраховую, що свекруха зі свекром нарешті визначаться, де вони хочуть жити й виконають свою обіцянку. Інакше доведеться нам влазити в борги й купувати більшу квартиру.
