Ми з братом мали лише матір. Про батька свого не знали, а маму розпитувати не хотілося. Вона не мала бажання говорити про минуле. Жили ми у селі, мали власний будинок, сад, город. Працювали багато, щоб матері не було важко в усьому їй допомагали.
Коли я вступила на навчання, переїхала жити у місто. Спершу проживала у гуртожитку, добре, що видали місце, не довелося орендувати квартиру. На четвертому курсі мій хлопець Антон запропонував одружитися. Тож після весілля я переїхала жити до нього.
Батьки Антона подарували йому квартиру що до нашого знайомства, тож ми мали власне помешкання. З дітьми чекати не довелося. Першу річницю весілля святкували у трьох: я, чоловік та наш маленький синок. Антон працював й повністю нас забезпечував. Я на роботу так і не влаштувалася, займалася хатніми справами. Досить часто їздила у село до матері.
Особливо частими були мої візити навесні. Допомагала неньці саджати город, доглядати за квітами. На вихідних приїжджав чоловік, підрізав дерева та кущі, прибирав на подвір’ї, ремонтував, що треба.
Мій брат Женя від мами втік не далеко. Одружився з донькою нашої сусідки Катрі. Дівчина була в нього закохана ще з дитинства. Нещодавно подружжя теж стало батьками. Мати зізнається, що сім’я брата часто навідується в гості й теж допомагає. Вона вдячна, що виховала таких чудових дітей й має на кого покластися.
Ми з братом підтримуємо дружні стосунки. Часто додзвонюємося, збираємося один в одного в гостях. Влітку влаштовуємо пікніки, навіть їздили разом на море. Я щаслива, що маю такого брата. Женя надійний та відповідальний. Завжди може прийти на допомогу.
На жаль, нашу родину спіткало горе. Мама сильно захворіла, останні дні була прикута до ліжка. Я не могла постійно бути поруч, але приїздила, як тільки випадала така нагода. Привозила ліки, прибирала у домі, готувала їсти. Була поруч вночі, допомагала підійматися, годувала маму, молила бога про її одужання. Дива не відбулося, мами не стало. Ми з братом організовували все необхідне разом.
Коли біль від утрати трохи притих й ми мали змогу серйозно поговорити, Женя порушив питання спадку. Мама завжди казала, що це наш дім. Тобто вона не виділяла когось одного. Тож право на спадок мали обоє. Брат заявив, що я повинна відмовитися від своєї частини майна, бо живу в місті, маю дороге авто, тож гроші мені ні до чого. Його ж сім’я у фінансовій скруті.
Я все розумію, але відмовлятися від спадку не хочу. Ми повинні поділитися порівну. Тим більше, що наше життя у місті не таке безхмарне, як Женя думає. Мені також потрібні гроші. Словом, ми посварилися.
Як розв’язати це питання так, щоб влаштувало обох не знаю. Можливо ви щось порадите?
