Я завжди мріяла про хатнього улюбленця. Неодноразово просила батьків купити мені песика чи кота. Дорослі навідріз відмовлялися виконати моє бажання. Причина досить вагома – у мене була алергія на шерсть. Мала дитина цього не розуміла, тому продовжувала з року в рік діймати батьків своїм єдиним проханням.
Коли підросла зі мною трапилася неприємна історія, яка відбила охоту мати чотирилапого друга. Подруга запросила мене до себе в гості. Ми з Владою були не розлий вода й майже постійно були разом. Мама відпустила в гості з ночівлею. Я йшла дорогою й розмірковувала, чим ми себе сьогодні розважатимемо. Тому не одразу помітила великого пса, що сидів просто посеред вулиці. Зате він мене побачив одразу.
Знаю, знаю, що у таких випадках прийнято не нервувати та не дратувати тварину. Проте я злякалася й почала тікати. Пес зреагував миттєво. Він наздогнав мене за лічені хвилини й вгризся у мою ногу. Добре, що господар вчасно помітив й врятував мене. Після того нещасного випадку, я страшенно боюся собак.
Коли навчалася в університеті познайомилася із чудовим хлопцем. Влад був просто ідеальним коханим. Такий турботливий, ніжний та чуйний. Він завжди умів підтримати, підняти настрій та влаштувати незабутнє побачення. Через деякий час ми з’їхалися й почали жити разом. Діло йшло до весілля, поки між нами не стала собака.
Батько хлопця просто обожнював собак. Він навіть займався їхнім розведенням поки не захворів. Коли чоловіка не стало, поруч залишився лише Граф, пес рокфеллерівської породи. Звісно, Влад забрав тварину до нас. Я була категорично проти. Розповіла хлопцеві про свою алергію та страх перед цими тваринами. Він навіть чути нічого не захотів. Для нього собака не просто тварина, це вірний друг його покійного батька. Тож він не збирався віддавати його у чужі руки, чи ще гірше, притулок для тварин.
З цього приводу ми почали сваритися, хоча раніше непорозумінь між нами не виникало. Влад вперто стоїть на своєму й не хоче йти на компроміс. По факту, обираючи між собакою та дівчиною, хлопець обрав перше. Мені прикро усвідомлювати, що тварина йому дорожча за наші стосунки. Наразі я вимушена кожного дня приймати ліки та боротися зі своїм страхом. Інакше доведеться відмовитися від хлопця, якого я сильно кохаю. Чи надовго мене вистачить не знаю. Сподіваюся, що пес мене не чіпатиме й ми з Владом матимемо шанс на щасливе майбутнє.