В новому колективі я працюю нещодавно. Мені вдалося влаштуватися на роботу в досить престижну фірму перекладачем. Англійську я знаю досконало, тому особливих труднощів у моїй роботі немає. Перш ніж повернутися в Україну, я 20 років жив в Америці.
Так сталося, що мої батьки розлучилися, коли мені виповнилося 11. Молодшій сестрі на той момент ще й 2 років не було. Поки дорослі з’ясовували свої стосунки, я доглядав за сестрою й старався огородити її від сімейних негараздів.
З батьком у нас були досить теплі та довірливі стосунки. Можливо тому, він запропонував після розлучення залишитися з ним. Хоч як важко мені було відмовитися від папиного товариства, турбота про Аллу була на першому місці. Та і як я міг залишити маму без міцного чоловічого плеча. Довелося залишитися зі своїми дівчатами.
Коли тато пішов, почалися перші серйозні труднощі. Мама довгий час не могла влаштуватися на роботу. Грошей не вистачало. Те, що батько платив, як аліменти, мама витрачала на оренду квартири. Крім цього, ще потрібно було за щось купувати продукти, дитячі речі, ліки. Залишатися в місті ми більше не могли, тож переїхали жити до бабусі в село.
Поки старенька гляділа за нами з сестрою, мати поїхала на заробітки за кордон. Додому повернулася через пів року. Повідомила, що гарно там влаштувалася, тож наша родина переїздить в Америку. Звісно, я не хотів прощатися зі своїм звичним життям. Тут у мене школа, друзі, улюблені гуртки та тато. Проте, думки малої дитини ніхто не враховував.
На новому місці, все було якесь дивне та незвичайне. У школі на мене дивилися, як на «білу ворону». Я погано говорив англійською, довгий час не міг завести друзів й постійно сумував за домівкою. Поки не взяв себе в руки та не спромігся вивчити мову й проявити себе. Відтоді все змінилося на краще.
Мамі зміна місця проживання пішла на користь. Вона знову посміхалася, була спокійна та багато часу проводила з нами. Згодом зустріла нового чоловіка. Сем став для нас добрим вітчимом. Він ніколи не ображав Аллу й до мене ставився з повагою. Найголовніше, що мама була поруч із ним щасливою. Тож коли я прийняв рішення повернутися назад на батьківщину, був спокійний за маму та сестру.
Вдома, задавалося, нічого не змінилося. Я швидко влаштувався на роботу, знайшов квартиру, відновив деякі старі зв’язки. Знайшов батька, ми гарно поговорили відверто. Домовилися зустрічатися якомога частіше. Він так нікого і не знайшов. Тож я єдина рідна людина для нього у місті.
Усе повернулося на свої місця. На роботі мене швидко прийняли, колектив хороший. Проте є один недолік, що мене сильно дратував. Колеги любили попліткувати про чуже життя. Мене ця участь не оминула. Оскільки біля мене ніколи не бачили жодної дівчини, приклеїли за мною статус «одинака». Насправді ж, я просто не любив розповідати про себе щось особисте. В усьому мають бути якісь рамки.
Одного дня моя сестричка Алла вирішила влаштувати старшому братику сюрприз. Приїхала до мене в гості на декілька тижнів. Я страшенно за нею скучив, тому був невимовно радий такі компанії. На роботі неодноразово бачили, як біля фірми на мене чекає молода красива дівчина. Різниця у віці між нами була помітна.
Наступного ж дня я став персоною номер один для обговорення. Запитав у свого товариша про що так активно шепочуться у мене за спиною. Те, що він відповів неабияк мене насмішило.
-Кажуть, що ти ще той альфонс. Обкрутив молоденьку дівчину й втік від неї аж в Україну. А вона настільки тобі віддана, що поїхала слідом. От і роблять ставки, чим закінчиться ваша історія.
Плітками я «насолоджувався» недовго. Того ж дня попросив Аллу зайти до мене в офіс й відрекомендував колегам дівчину, як свою сестру. Розмови припинилися. Правда, не всі повірили, що моя історія правдива. Мені до того байдуже, головне, що Алла ще кілька тижнів радуватиме мене своєю присутністю.
