Мене пробудив телефонний дзвінок серед ночі. Важка породілля, потрібно терміново їхати в лікарню. Я працюю акушером-гінекологом понад 12 років. За цей час довелося пережити чимало. Більшість моїх пацієнток стали щасливими матусями. Звісно, були й важкі випадки про які й згадувати не хочеться.
За цей час мені вдалося заслужити собі славу хорошого лікаря, тому мене завжди викликали на важкі пологи. Вагітна була досить молодою – 19 років. За всіма показниками, у неї розпочалися перейми. Я переглянув історію вагітності, жодних ускладнень не виникало.
Проблема в тому, що плід великий й розташований неправильно. Варто робити кесарів розтин, але майбутня матуся проти. Хоче народжувати природно й сама. Я вирішив, на свій страх та ризик, дозволити Марії спробувати. Пологи тривали дві доби. Нарешті ми почули крик немовляти. Хлопчик – 4.200, 54 сантиметри. Змучена Марія відпочивала у палаті, поруч спав її синочок.
Я заглянув у палату, перевірити, як там моя пацієнтка. Лише тоді поглянув на Марію по-іншому. Хвилясте руде волосся, темно-зелені очі, довгі чорняві вії, красива посмішка. Вона дякувала мені за усі старання, а я не міг зосередитися на жодному слові. Заворожений голосом Марії, як хлопчисько, розчервонівся й поспішив на вихід.
Решту дня провів, ніби у тумані. Робота падала з рук, толку з мене було небагато, тому довелося закінчити зміну раніше й повернутися додому. Усі мої думки були зайняті тією рудоволосою красунею. Чому до неї так ніхто і не приїхав після народження сина. Можливо чоловік зайнятий або поїхав із міста? Я вирішив дізнатися правду про життя своєї пацієнтки.
Наступного ранку уже стояв у палаті Марії, перевіряючи, як вона себе почуває. Помітив сум на її обличчі:
-У вас все в порядку, можливо щось болить та турбує?
-Ні, лікарю, все гаразд. Дякую. Я гарно себе почуває. Мій настрій не пов’язаний зі станом здоров’я. Це через особисте.
-Може я можу вам чимось допомогти? Можете мені довіритися.
Марія поглянула на мене таким поглядом, ніби я запитав її про щось надприродне. Схоже, вона звикла усі свої проблеми вирішувати самостійно.
-Я сподівалася, що батько сина дасть про себе знати, але він так і не з’явився. Його звуть Сергієм. Ми познайомилися, коли я працювала офіціанткою у місцевому ресторані. Зміна була нічна. Він кожного вечора чекав, коли закінчиться моя зміна, щоб провести додому. Мені здавалося, що такий турботливий та уважний чоловік зуміє про мене подбати.
Довірившись Сергієві, я забулася про обачність й повністю відала себе почуттям. Коли дізналася про вагітність – зраділа. Очікувала, що коханий також буде щасливий. Проте Сергій повідомив, що не готовий бути батьком й попередив, що дитина – це моя проблема. Він мене покинув, коли у мене під серцем зароджувалося нове життя.
Я прекрасно розуміла, що життя одинокої матусі не солодке. До народження сина була готова. Зробила дитячу кімнату, купила усе необхідне. А от морально якось не підготувалася. Так хочеться, щоб поруч була людина, яка розділить моє щастя батьківства.
-Вам так багато довелося пережити. Мені шкода, що Сергій виявився таким покидьком. Я певний, що із вами та вашим синочком все буде добре.
Я навідувався до Марії та хлопця по декілька разів на день. Коли її виписали з лікарні, запропонував свою допомогу, молода матуся не відмовилася. Декілька тижнів заїжджав на квартиру до Маші, дивився за малюком. Одного разу вона запропонувала залишитися, а я тільки того й чекав.
Зараз ми одружені. Разом виховуємо Микитку та маленьку Златку. Я радий, що тієї ночі поїхав на важкі пологи. Тоді народився не тільки Микита, а й наше з Марією кохання.
