У студентські роки я була популярною дівчиною серед хлопців. Приваблива собою, веселої вдачі неодноразово привертала до себе залицяльників. Серйозні стосунки мене не цікавили. Якщо хлопець мені подобався, ходила з ним на кілька побачень, а потім розривала стосунки. Я була молода, вітер в голові, що з мене взяти.
Все змінилося після того, як зустріла Кирила. Він єдиний, хто не цікавився моєю особою й взагалі не звертав на мене уваги. Мене це сильно зачіпало. Тож надумала собі будь-що заволодіти ним. Кілька місяців невинних поглядів, випадкових зустрічей та кількох дзвінків й готово. Кирило запропонував зустрічатися.
Отримавши бажане, інтерес до хлопця у мене не зник. Тож після закінчення навчання ми з’їхалися та розписалися. Згодом дізналися, що станемо батьками. Чоловік був на сьомому небі від щастя. Турбувався про мене, огорнув увагою та коханням. Взяв всі домашні справи на себе й не пропускав жодного візиту до лікаря. Я відчувала себе коханою, бажаною та невимовно щасливою.
Такий настрій гарно позначався на перебігу вагітності. Лікар не мав жодних зауважень і я почувала себе дуже добре. Кирило просто марив сином. Він одразу заявив, що у нас народиться хлопчик якого ми назвемо Сашком. Звідки така впевненість я не знала, проте не була проти ні сина, ні доньки аби здорові були.
Коли у мене почалися пологи, чоловік був сам не свій. Бідолашний так хвилювався, що декілька хвилин не міг знайти ключі від автомобіля, які були у його кишені. Добре, що я зберігала спокій. Все минуло вдало. Я народила здорового та гарного хлопчика. Як тато й хотів, назвали малюка Олександром.
Життя без дитини та з нею – це різні речі. Тепер у мене не було часу на догляд за собою. Малюк неспокійний, плаче. У ті рідкісні хвилини, коли він спав, я мала час, щоб приготувати вечерю та помити посуд. Кирило теж втомлювався, він брав додаткові зміни на роботі, щоб ми нічого не потребували. Через новий ритм життя ми швидко втомлювалися, романтичні стосунки повністю зникли з наших відносин. Складалося враження, що живемо, як сусіди.
Все частіше я відчувала себе непотрібною. Кирило повернеться з роботи, сам розігріє собі вечерю, поки я зайнята немовлям, а потім йде до телевізора. Там і засинає. Ми перестали розмовляти, ділитися планами на майбутнє й до дитини йому байдуже.
В голову все частіше лізли думки про розлучення. Я розумію, що це не найкращий вихід із ситуації й потрібно зробити усе можливе, щоб зберегти сім’ю хоча б заради дитини. Проте важко чогось домогтися, якщо всі зусилля односторонні.
Коли я підняла цю розмову й заявила Кирилу, що думаю про розлучення, він зітхнув з полегшенням. Сказав, що сам хотів запропонувати розлучитися. Від нашого шлюбу не залишилося нічого, окрім жалюгідної тіні примарного щастя.
Процес розлучення був довгим. Через те, що ми мали малу дитину, нам дали час на примирення. Ми навіть не думали розглядати такий варіант. Я зібрала свої та дитячі речі й повернулася до батьків. Більшість часу проводила вдома, з сином. Виходити кудись, зустрічатися з подругами не хотілося.
Якось я вивела Сашка на прогулянку. Ми ходили в парку, насолоджуючись місцевою природою, коли до мене підійшов Микола. Свого часу хлопець бігав за мною, ми ходили на побачення, після якого я розірвала наші зв’язки.
-Привіт, молодим матусям! Яке воно подружнє життя? – весело запитав хлопець, підійшовши до нас з малюком.
–Жалюгідне та невдале – без особливого ентузіазму відповіла колишньому залицяльнику.
-Прикро чути. Я сподівався, що ти щаслива…
-Після всього, що я тобі зробила?
-Кохання річ непередбачувана. Сам хотів би тебе ненавидіти, але не зміг. Можливо сходимо кудись ввечері, посидимо, поговоримо про життя?
-Чому б і ні.
З Миколою ми бачилися кілька разів, перш ніж він запропонував спробувати ще раз. Я погодилася без зайвих вагань. Вірю, що з Колею зможу побудувати міцну сім’ю. Шкода, що свого часу я обрала не того.
