Я все життя мріяв про сина. Довгий час був самотнім, бо в першу чергу планував побудувати гарну кар’єру. Чоловік повинен гарно заробляти, щоб подбати про сім’ю. Коли зустрів Світлану, одразу зрозумів, що прийшла і моя черга змінювати статус не заміжнього чоловіка.
Оскільки на момент одруження я був повністю забезпечений: квартира, автомобіль, певні заощадження, то з дітьми ми вирішили не тягнути. Через декілька місяців я вже знав, що стану батьком.
Частенько уявляв, як ми з сином проводитимемо час разом. Я навчатиму його життєвих мудростей, а він нагадуватиме мені в чому дійсно полягає щастя. Нарешті настав той самий довгоочікуваний момент. Поки Світлана народжувала, я місця собі не знаходив. Коли все закінчилося, втомлений лікар, вийшов привітати мене з народженням донечки.
Декілька хвилин я переварював отриману інформацію. А як же мій первісток? Так коли взяв свою крихітку на руки, одразу відчув нерозривний зв’язок між нами. Тієї миті я заприсягся собі, що будь-що зроблю донечку найщасливішою у світі.
Росла Мілана в цілковитій любові та турботі. Вона мала все, чого лишень може бажати дівчина. Татова улюблениця, усі казали, що я надто розпещую дитину, а я дотримувався іншої думки. Життя складна річ, нехай поки є така можливість, Мілана отримує все від мене й не думає про важкі реалії сьогодення.
Час так швидко збіг. Ось моя дівчинка випускниця університету. Не встигла вона влаштуватися на роботу, як шокувала нас з мамою новиною, що хоче жити окремо. Тоді я зрозумів, що пора її відпустити. Якби важко це не було, але діти рано чи пізно покидають батьківське гніздо.
Щоб дочка не знала ні в чому потреби, я купив їй власну квартиру, віддав свій автомобіль. Мілана жила у своє задоволення, багато подорожувала, могла дозволити собі красиво одягатися, відвідувати салони краси, купувати найкращу косметику. Дочка була щаслива, а я вдвічі більше.
Все змінилося тієї миті, коли Мілана закохалася. Антон мені не подобався. Я відверто говорив доньці, що вона робить помилку. Бачив, що цей хлопець не зможе дбати про неї, він негідний її руки. Та що я міг, коли дочка сказала, що кохає. Таки благословив дітей на шлюб й сподівався, що мої здогадки так і залишаться здогадками.
Перші кілька місяців подружжя жило добре. Та останнім часом я помітив, що Мілана змарніла. Моя дитина втратила свій життєвий запал та палкий вогник у погляді. Вона стала схожа на сіру мишку. Куди поділася та впевнена, красива та розкішна дівчина, я не знаю, але залишати все просто так не збирався.
Відверто поговорив з дочкою, вона вперше скаржилася на своє життя. Виявляється, ось уже понад місяць, як Антон сидить без роботи. Мілана змушена працювати за двох, щоб мати змогу оплатити комуналку, купити продукти й заправляти автомобіль. Грошей на себе у неї просто не залишається.
Антона такий порядок речей влаштовує. Він не бачить нічого поганого в тому, що дружина заробляє на хліб, поки він відлежує боки на дивані. Я був не в собі від злості. Та вирішив не розпочинати зі скандалу. Через своїх гарних знайомих влаштував зятя на роботу. Гарна заробітна плата, недалеко від їхньої квартири, з перспективою кар’єрного росту.
Вважайте зятеві все подали на готовому блюдечку та він примудрився працювати так, що вже через два дні отримав звільнення. Дякувати богу, що дочка сама зрозуміла, що помилилася у своєму виборі. Після випадку з останнім місцем роботи, вона вигнала того нахлібника з дому. Наразі я знову бачу свою усміхнену та щасливу донечку й невимовно радий за неї.