Моєї матері не стало нещодавно. Важка хвороба, серце не витримало. Батько важко переживав утрату. Щоб хоч якось його підбадьорити, ми з сім’єю чи не кожного вечора приїздили в гості й проводили час разом.
Нещодавно старого спіткала біда. Схоже пережите таки сильно його зачепило, тому що тата вдарив інсульт. Нам повідомили уже з лікарні. Стан важкий. Декілька тижнів він пробув у стаціонарі. Додому повернувся в інвалідному візку. Справлятися самостійно з хатніми справами більше не міг. Я не хотів, щоб якась чужа людина за ним наглядала. Поговорив із дружиною Світланою, ми порадилися й вирішили переїхати жити до хворого.
Тато цю новину сприйняв спокійно, здавалося, навіть зрадів, що його велика квартира не пустуватиме. Щоб мати змогу піклуватися про свекра, дружина пішла із роботи. Я невимовно вдячний їй за такий вчинок.
Через переїзд в інший район міста, нам довелося змінювати своє життя кардинально. Я прокидався раніше, щоб відвезти сина до школи й встигнути на свою роботу. Додому повертався набагато пізніше. В цей час Свєта доглядала тата, обходила його, варила їсти, прибирала. Дбала про сімейний затишок та порядок.
Втомлювалися ми страшенно, але знаку не подавали. Добре, що батькові стало краще. Якось на вихідних я вирішив відірвати дружину від сімейних турбот й запросив на побачення. У мене ще була зустріч із товаришем перед цим, тому з дружиною ми домовилися побачитися вже на місці.
Прийшла кохана вся заплакана, на неї було неможливо дивитися. Спершу я подумав, що щось трапилося з батьком, але коли Свєта розповіла причину свого поганого настрою, переді мною відкрилася не найкраща сторона папи.
Виявляється у нього сьогодні були гості. Світлана накрила на стіл й, щоб не заважати, пішла до іншої кімнати. Вона не мала наміру підслуховувати про що свекор говоритиме з другом, але вони так гучно говорили, що дружина невільно почула забагато.
-Він сказав, що я вертихвістка, яка вилізла тобі на шию й не хочу працювати. Господиня з мене теж ніяка, бо такого несмачного борщу він зроду віку не куштував. І до дитини нашої мені діла немає. Син постійно у своїй кімнаті сидить й з ним не розмовляє, бо виховання погане. Й ще багато іншого, про що не хочеться говорити в голос.
Я був шокований. Мій власний тато, заради якого ми докорінно змінили своє усталене життя, лиш би він був під наглядом не цінував абсолютно нічого. Рішення я приймав недовго. Того ж вечора, повернувшись додому, ми зібрали свої речі й «подякували» татові за гостину. Тепер нехай спробує пожити без підтримки рідних. Побачу на скільки його вистачить.
