Раніше я думала, що моя мама та її батьки не спілкуються через лиху вдачу мами на характер. ТА нещодавно дізналась одну річ, яка пролила світло на всі незрозумілі, недоговорені слова у промовах бабусі та дідуся. Тепер мені геть не хочеться мати нічого спільного із ними. Так, кров не виллєш із себе, та спілкування я обмежу повністю. Та навпроти – заповажала маму іще дужче. Вона немов титан самотужки вистояла всі складні ситуації на своєму життєвому шляху, та тепер процвітає.Насолоджується результатами власних зусиль.
Коли мама мною завагітніла, то була в одинадцятому класі. До випуску залишалось всього три місяці. Їй, рахуйте, пощастило. Екзамени склала, вступила до університету. Нехай навіть на заочну форму навчання. Про вагітність мої бабуся із дідусем дізнались коли вже було пізно щось робити. Саме тому мама відтягувала знайомити їх із цією новиною.
Не дивлячись на вік мами це була радісна новина, я гадаю, та не для рідних мами. Вони прогнали її геть із дому. Їй не було куди йти окрім як до хлопця – батька дитини. Той, звісно, не надто зрадів підселенці, та діватись було нікуди. Батьки хлопця надавили на нього, мовляв, зробив, то тепер доглядай. Будь чоловіком, в решті решт! Проте до мами в тому домі ставились не дуже добре. Але діватись було нікуди. Власних бабусь та дідусів вона не мала. Батьки відмовились, а жити десь потрібно було. Все тимчасово. Вона зараз із ними побуде, поті народить, трішки підростити малюка й на роботу піде, а там і з’їхати можна. Хоча б кімнатку у бабусі якоїсь орендувати.
Так і сталось. Мама поєднувала роботу офіціантки та прибиральниці в одному кафе, ввечері забирала мене із садочку, просила бабцю, власницю квартири приглянути за мною ще декілька годин, а сама бігла прибирати в торгівельний центр. Бабця, у якої ми жили, власних рідних не мала, тож доглядом за мною була дуже задоволена. Мама каже, що тоді вона немов помолодшала, коли ми з’явились. У неї з’явився стимул чіплятись за життя.
До слова, із батьками мами ми не спілкувались до мого повноліття. Вони якимось чином знайшли мене в соціальних мережах, та запропонували зустрітися. Я ж тоді ще нічого не знала.
Мама чіплялась за будь-яку можливість. Однією із яких став чоловік, який був досить заможним, та не надто доброю людиною. Але це допомогло влаштуватись на гарно оплачувану роботу та піти вверх по кар’єрних сходинках. Так, це не надто гарно, проте куди діватись, якщо хочеш та мусиш вилізти із самого дна без підтримки?
Зараз мама гарно заробляє, я ходжу до університету, та майже не згадую ті часи, коли ми їли самі макарони без масла. Коли мама дізналась, що її батьки пробують зі мною налагодити стосунки, то навіть не психувала, порадила тільки запитати, чому ми стільки часу не спілкувались, та де вони були, коли нам не було чого їсти. Цього вистачило, аби закрити всю мою цікавість. добре, коли ти маєш рідних без проблем та важких ситуацій. Тоді й самому гарно жити. А от допомогти та підтримати можуть тільки ті, хто щиро тебе любить не дивлячись ні на що. Часто такі люди не наші рідні. НАжаль.
