Всі мені кажуть, що я багато хочу. А що ж тут багато, коли я прошу тільки нормального відношення до себе та хоч якоїсь вдячності за мою роботу. От просто вдумайтесь, де справедливість: я цілодобово доглядаю за двома дітьми. Нехай вони вже й не малесенькі, та роботу ні хто не скасовував. Вони все так само хворіють, так само потребують якісно їсти та ходити у чистому одязі. Постійно готую їсти, і це не макарони із сосискою. А цілковито повні страви. Прибираю та перу за всіма членами родини. А взамін що? А нічого. Інколи тільки отримую на свята трояндочку в целофані та цукерки в формі сердечка. А коли прошу, що мені треба щось купити, чи сподобалась кофтинка в магазині за чотириста гривень, то він починав мене обсипати лайкою, що я марнотратка та тільки за гроші з ним і зійшлась… Мабуть, дійсно так.. Ходжу ж тут вся в діамантах та золоті обвішана.
Мене це все настільки дістало, що я не витримала та сказала чоловіку, що їду на відпочинок. Без нього, без дітей, сама. Бо ще трішки, не витримаю та просто піду з родини. мене таке життя дістало вже повністю.
Діти взагалі ніяк не відреагували на мою поїздку, а чоловік почав тільки більше психувати. Сказав, що якщо я зараз поїду, то можу й не повертатись. Йому така невдячна та гуляща жінка не потрібна. Ото і на здоров’я. Нехай спробує подовше поваритись в тому, в чому я вже понад двадцять років. Та нехай хоч заїкнеться, що втомився!
Не минуло й двох днів, як я поїхала на море, як мій телефон не втихав від дзвінків чоловіка. Але я ігнорувала. Він же мені не підказував, як то чи інше робити. Не дуже його й цікавило, де мені взяти гроші, коли їх просто немає.Нехай йде прибирає під’їзд, к це робила я. Три тисячі в місяць буде мати. На морозиво, як то кажуть, вистачить.
Вже з тиждень я відпочиваю, та подумую взагалі влаштуватись до цього готелю робітницею. Поспілкувалась із місцевими робітниками, то їм тут непогано платять, годують, та щей кімнату виділяють. Прекрасно, я вважаю. Все те само робити, що і вдома, тільки за то дяка є в грошовому еквіваленті. Хіба ж то погано? Та й на голову ні хто не капає, що я погана дружина. А головне! я маю вільний час ввечері. Піти в кінотеатр, чи просто прогулятись! Про таке я навіть не мріяла!
Чоловік з кожним днем слав мені все лютіші повідомлення. Погрожував так само розлученням, якщо я не повернусь. Казав, що дітей відсудить у мене, забере все, що в шлюбі нажили разом. Але я тебе прошу. Суд за законом все розділить, пихтіти як параво з немає чого. В результаті, мене дістали його істерики. Я просто змінила номер телефону. З нового номеру подзвонила дітям та запропонувала приїхати до мене. Скинула їм гроші на картку, щоб купили собі квитки, та стала чекати на приїзд. Єдине що попросила передати батьку, щоб той подумав над своєю поведінкою та відношенням до дружини. Поки що повертатись до нього я не буду. Не хочу. Вже знаю різницю між життям із чоловіком та нормальним. Де в тебе є власна самоцінність. Змогла самотужки жити в парі із чоловіком. Так само зможу дітей виховувати без пари. Навіть легше буде.
