Наше життя більше ніколи не стане таким, як було колись. А провина в тому колишньої дружини мого сина. А все так гарно починалося. Насправді я гадала, що такі речі в реальному житті просто неможливі. Люди придумують, або передивились жіночих телесеріалів, та ні. Як би гірко мені зараз не було, та це далеко не так.
Син знайшов собі непогану пару. Звали її Яна. Така собі мила дівчинка, блондинка, чи то світла русява із голубими очима. Худенька, та не сказати що сильно примітна. Така собі, миленька. Та сліпими ми були, бо то справжня зміюка в жіночій подобі.
Все у них починалось романтично. Син із Яною довго зустрічались, він не ходив, а літав після зустрічей із нею. Постійно мав гарний настрій, навіть вдома відобразилось. Він став більше мені допомагати по дому, готував інколи вечері, або тортики чи мафіни із вершковим кремом зверху.Частинку потім ніс Яні аби пригостити і нам трішки лишалось. Чесно сказати, я навіть не уявляла, що хтось зможе відкрити у моєму сину такі здібності, а от вона змогла. Дівчина мені сподобалась навіть ми ще знайомі з нею не були. Заочно, так сказати. Десь через пів року їх відносин нас все ж таки познайомили. Вона була приємною, та як мені тоді здалось не надто обдарованою на розум. Яна на почуте прізвище Шевченко сказала, що це її улюблений футболіст, нехай він навіть вже просто тренером став. Ми тоді так переглянулись, та нічого не сказали, вирішили перевести тему. Раптом дівчина нервувала, то й заплуталась трішки, з ким не буває.
Ще через пів року син сказав, що вони хочуть одружитись. Ми із чоловіком проти не були. Вони гарна пара, добре ладнали. Дівчина із непоганої родини. Тож стали всі дружно планувати весілля. Вибирали ресторан, весільну сукню та прикраси.
Жити, молода родина перший час вирішили у нас. Якраз ми мали іще дві вільні кімнати, тож орендувати житло було б просто не розумно.Та й повторюсь, ладнали ми всі дуже добре. Особливо чоловік мій за невістку був як за власну доньку. Навіть на сина гримав, коли того заносило. Треба було мені ще тоді звернути увагу на тривожний дзвіночок.
Десь через рік подружнього життя у нас в родині почались сварки. При чому у них брали участь всі масово. І син із дружиною і ми із чоловіком. Всі були жахливо невдоволені одне одним. Невістка гризлась із сином, чоловік захищав невістку, а син сварився із ними обома. Я ж намагалась всіх розборонити, та в результаті виходило, що винна у всьому я, та мені треба голову лікувати. Син йшов спати у кімнату, невістка або у вітальню, або взагалі до подруг, а ми з чоловіком пів ночі все обговорювали. І ось так було пару місяців, поки одного дня я не прийшла раніше додому із роботи. Чиста випадковість, яка допомогла нам всім розставити всі проблеми по місцях.
Я з повними торбами смаколиків йду на кухню, планували приготувати всім примиряючу вечерю, та коли зайшла, ті сумки випали з рук, а світ рухнув. На підвіконні сиділа невістка, біля неї стояв мій чоловік та мацав її. Що це, як не зрада?!
– Ти старий пердун! Та хіба тобі очі не повилазять та руки не відсохнуть таке робити?! А ти малолітня вертихвістка! Пригріли змію на шиї! А ну зібрали свої манатки та геть із мого дому! Любо вам разом?! Ото буде любо й на смітнику жити!
– Зачекай, ти не так все зрозуміла!
– Мамо, чекайте..
– не так зрозуміла, та чи в мене очей нема?! Ти, Як ти взагалі міг? Вона тобі в доньки годиться! Сину ти що скажеш?! А, байдуже. Геть з мого дому! Речі у вікно викину ваші, йдіть ловіть, бо бомжі рознесуть.
Мене огорнуло ненавистю. Я вся просто палала він люті. Ну й нехай я. З чоловіком в мене такі проблеми не вперше, та що сину казати, та як він все перенесе. Він же так кохає свою дружину… Чим вони думали?! Хоча дурне питання тут й так все зрозуміло.
Сина з роботи я чекати не стала. Зайшла в кімнату, де вони жили, та згребла всі речі зміюки. Подала їй у вікно із дев’ятого поверху. Те само зробила і з речами чоловіка. Раз пробачила зраду. Вдруге геть ніяк. Та щей яку. Насправді гадаю, що син догадувався про це. Тому ми й мали такі сварки в домі останній час. Іншої причини для них й не було. Та як подумати, виникали вони у нас завжди із пустого місця.
Як тепер знайомим пояснювати, чому ми одночасно із сином розлучились. Де Яна, де мій чоловік? Чому так різко обрізали всі зв’язки? Не знаю, кому буде більш соромно людям в очі дивитись мені, чи сину… Одна зміюка зруйнувала дві родини одним махом.
Син тікаючи від такої стидоби переїхав жити до іншої країни. Ми із ним інколи зідзвонюємось по відео. та він все-таки не охоче спілкується ще зі мною, каже, відчуває провину, що саме він привів Яну додому, а та влізла між мною та батьком. А я все повторюю, що то не він винен, та не може брати на себе відповідальність за його вчинки. Так само як я не могла нічого вдіяти із його батьком. До речі, із ним ми також не підтримуємо зв’язок. На днях бачила його в місті. Ходив в старих спортивних шортах та майці алкоголічці. Ще той старий одяг, який я купувала йому на дачу для роботи в городі. Видно, Яночка його не дуже балує. Але ж хто їм лікар. Ми із сином вже майже пережили цю історію, викреслили все, що було пов’язане із тими двома, а їм ще розгрібати довго доведеться те лайно, яке самі ж і заварили.
