Перше кохання не забувається, але чи є воно дійсно справжнім? Це питання немає однозначної відповіді, адже кожен читач може поділитися своєю історією. А я розповів вам свою.
Інну зустрів, коли навчався в університеті. Дівчина також була студенткою. Завантажені парами та навчанням, ми все ж знаходили час та можливість для зустрічей та побачень. Тоді я був переконаний, що ця дівчина має стати моєю дружиною.
Про свій намір одружитися говорив неодноразово, але Інна постійно переводила розмову на щось інше. Я зрозумів, що заміж дівчина не поспішає. Вона мала плани на майбутнє. Хотіла закінчити університет, влаштуватися на роботу, знайти свій куточок, а вже потім заводити сім’ю.
Не знаю, чи входив я у ці плани, але не покидав надії, що ми таки будемо разом. Після випускного я влаштувався на досить хорошу роботу з перспективою кар’єрного росту. Інна теж влаштувалася. Тоді ми наважилися жити разом. Не минуло й місяця, як дівчина повідомила страшну новину: її мати сильно хвора, потребує постійного догляду. Взяти її у нашу однокімнатну квартиру ми не могли, дозволити собі більше помешкання також.
Дівчині довелося обирати. Через кілька днів вона зібрала свої речі й поїхала до хворої матері. На цьому наші шляхи розійшлися. Я довго сумував, навіть думав про те, щоб поїхати вслід за Інною. Та зупиняло те, що вона мене не покликала із собою. Крапку у наших стосунках поклала саме вона.
Минув деякий час, перш ніж я знову спробував побудувати стосунки з дівчиною. Неля не була схожа на Інну ні характером, ні зовнішністю. Вона з перших днів щебетала, що мріє вийти заміж та народити діток. Довгий час я не наважувався на серйозний крок, але вирішив, що немає сенсу горювати за минулим, якщо майбутнє вже ломиться у двері.
Ми з Нелею одружилися. Досить скоро я став батьком прекрасної донечки. Моє життя налагодилося, про Інну більше не згадував. Поки випадково її не зустрів. Ми тоді з сім’єю поїхали за місто на пікнік. Я став біля магазину у якомусь селі, назви вже не пригадаю, купити чогось смачненького своїм дівчатам. За касою стояла Інна. Вона постаріла, втратила свою красу. Мене впізнала одразу, бо винувато опустила голову.
-Як ти?
-Самотньо. Мати більше немає. Своє життя так ні з ким і не пов’язала. А ти?
-У мене все добре, дякую. Сподіваюся, у тебе ще все налагодиться.
Я повернувся з магазину без покупок. Сказав дружині, що вибору особливо не було. А сам думав про те, чи могли б ми з Інною створити сім’ю. Я стільки років вважав, що кохаю її по-справжньому, а тут зустрів і нічого в душі не відгукнулося.
