Ми з дружиною ось уже сім років живемо на орендованій квартирі. Ще з першого дня нашого знайомства маємо спільну мрію – купити власну квартиру. Я отримую звичайну середньостатистичну зарплатню, Іра взагалі працює в неповну зміну на мінімалці. З такими доходами за сім років життя ми не змогли відкласти навіть половини тих грошей, що потрібні для покупки власного житла.
Пів року тому, не стало моєї неньки. Вона жила у селі в гарному великому будинку. Там минуло моє дитинство. Стільки радісних спогадів були пов’язані з тим місцем. Я спершу навіть хотів переїхати жити в село, але Іра не захотіла. Вона не полишала надії купити омріяну квартиру.
Порадившись, ми вирішили будинок матері продати. Покупці знайшлися дуже швидко. Вдалося вторгувати чималеньку суму. Тепер я міг зробити перший внесок в іпотеку. Та навіть не встиг піти до банку, як до нас завітав тесть. Він розпитував про життя, а потім пояснив причину свого візиту. У нього зламався автомобіль. Потрібно міняти важливу деталь, а грошей немає. Він попросив позичити йому 5 тисяч гривень. Звісно, я не відмовив.
Наступного дня у двері знову подзвонили. Дорога теща вперше зустрічала мене із посмішкою на обличчі. Я вже здогадувався, що прийшла вона не про погоду говорити. Олена Степанівна почала бідкатися, яка в них мала пенсія. На життя катастрофічно не вистачає, а тут ще й за навчання молодшого сина потрібно платити. Теща дивилася на мене жалісливими очима й просила позичити їй 15 тисяч гривень.
Я зрозумів, що з такими темпами всі гроші розійдуться в одну мить, а коли нам їх повертатимуть – невідомо. Тому пішов на хитрість й сказав Олені Степанівні, що вже відніс усі гроші в банк. Допомогти їй нічим не можу. Звісно, вона образилася, розізлилася й фурією вилетіла із квартири. Я розумію її почуття, але хто зрозуміє мене. Завтра ж піду до банку й зроблю те, про що мрію уже не перший рік. А теща трішки помовчить і заспокоїться. Врешті решт, вона мусить нас зрозуміти.
