Таню я знала ще зі студентських років. Як здружилися на першому курсі, так більше й не припиняли спілкування. Дівчина вона запальна й надзвичайно активна. Старостою нашої групи була. Могла домовитися про все, що завгодно. Сама собою красуня, оченята великі, волосся довге, талія струнка. Від хлопців відбою не було.
Здавалося, така дівчина не могла бути невпевненою у собі. Та була одна вада, що не давала подрузі спокійно жити – її прізвище, Щур. Ох і злилася студентка, коли викладачі робили перекликання й називали її фамілію, а по аудиторії у цей час чулися смішки.
-От побачите, вийду заміж за чоловіка з найкрасивішим прізвищем. Тоді вони в мене посміються!.
Знаючи, якою заповзятою може бути подруга я навіть не сумнівалася, що так воно й буде. Студентські роки минули непомітно. Потім почалося доросле життя. Робота, чоловік, діти. У мене уже двоє, а Таня досі того самого шукає. Й зустрічалися на її шляху дійсно гідні кандидати, але якщо прізвище некрасиве – то для Тані не варіант.
Я вже думала, що подруга так і засидиться в дівках, як пролунав дзвінок:
-Я заміж виходжу!
-Ого, як несподівано. Вітаю! Та ти ж два тижні тому казала, що нікого не маєш.
-Та хіба ж для кохання багато часу потрібно. Ми познайомилися на минулих вихідних. Він такий галантний, уважний, відповідальний. Я переконана, що це моя доля. А вчора Степан мені освідчився. Тож тепер будемо сукню шукати, вона має бути особливою…
-А що там на рахунок прізвища, ким ти тепер у нас будеш?
-Не повіриш – Миша! Це ж треба було стільки років обирати, щоб кінець кінцем змінити прізвище Щур на Миша.
Ми ще довго не могли заспокоїтися. Від шаленого сміху, аж сльози з очей полилися. Як виявилося, прізвище неважливе, коли ти дійсно зустрічаєш потрібну людину.
