Коли Саша виходила заміж за Дмитра, то навіть не задумувалася, чи добре їй житиметься поряд такого чоловіка. Дівчині було достатньо того, що хлопець говорив їй заповітні слова кохання та обіцяв бути поруч до віку. Що ще потрібно для гарного майбутнього? А як виявилося, окрім красивих слів, потрібно чимало.
Пара одружилася, пишного святкування не влаштовували, зібралися лише найрідніші. Після весілля Дмитро переїхав жити на квартиру, що орендувала Саша. Дівчина розраховувала, що тепер стане легше. Вони з чоловіком розділять бюджет й матимуть змогу щось відкладати на майбутнє.
Плани швидко змінилися, коли Олександра зрозуміла, що чекає на дитину. Поки могла – працювала, а на 6 місяці пішла у декретну відпустку. Кошти, що отримала на дитину відклала на пологи, а сама жила з того, що виділяв чоловік. Це було важко назвати життям, скоріше виживанням. Дмитро заробляв дуже мало, його зарплатні ледь вистачало, щоб заплатити за квартиру, а ще ж жити з чогось потрібно.
Після народження донечки стало ще важче. Поки Саша думала гадала, як же їм пережити скрутні часи, Дмитро «порадував» новиною – його звільнили з роботи. Жити у місті подружжя більше не могло, тому переїхали в село до батьків чоловіка.
Свекруха та свекор дітей прихистили, але самі розумієте, яке то життя, де ти не маєш жодного права голосу й на твою думку ніхто не зважає. Ну хоч є дах над головою та продукти. Дмитро роботу шукав, не поспішаючи. Перший час батьки допомагали, поки свекор не заявив, що не може працювати лише на них. Їм з дружиною теж з чогось жити потрібно.
Саші було незручно. Не звикла дівчина жити чужим коштом. Кожного вечора просила чоловіка кудись влаштуватися. Навіть пропонувала помінятися – вона повернеться на роботу, а він нехай за дитиною дивиться. Дмитро розсердився, що жінка його ні в що не ставить. Декілька днів з дружиною не розмовляв, а краще б роботу знайшов.
Втомилася молода мати від постійних нарікань свекрухи та неробства чоловіка. Взяла донечку й поїхала на декілька днів до своєї матері погостювати. Не встигла поріг дому переступити, як кинулася неньці в обійми й гірко заридала. Розповіла правду, як насправді їй важко живеться, нічого не приховувала й нічого не прикрашала.
У матері серце крається за рідну дитину. Вона ж думала, що її Сашуня щаслива, а воно он як виходить. За ті кілька днів, що вдалося відпочити, Саша набралася сил й вимушена була повертатися до свого нестерпного життя. Мати покликала дочку поговорити.
-Доню, я розумію, що у вас зараз важкі часи. Не хвилюйся, це все тимчасово. Ось тобі конверт, у ньому 90 тисяч гривень. Я дім дідуся продала, частину грошей братові віддала, а це твої. Послухай поради старої жінки – не розповідай про них Дмитру. Він й так з роботою не поспішає, а як довідається, що ти маєш гроші, то й взагалі шукати покине й все розтринькає.
Олександра подякувала матері та вирушила в дорогу. Гроші чималенькі. Звісно на них квартири у місті не купиш, але декілька місяців прожити можна. Свої останні заощадження дівчина витратила на дорогу до матері й назад. Дитинка з речей своїх виросла, потрібно купити щось новеньке. Підгузки закінчуються та й вона немає в чому ходити. чоловіку до цих проблем байдуже, постійно повторює, що якось викрутяться. Врешті решт викручується Саша, а він палець об палець не вдарить.
Якщо купить все необхідне сама, Дмитро зрозуміє, що вона десь взяла гроші, почне допитуватися, а Саша обманути не зможе. Як правильно вчинити жінка не розуміє.
