Я росла у родині, в якій заведено поділяти роботу на чоловічу та жіночу. Оскільки мати ніде не працювала й батько був єдиним нашим годувальником, усе домашнє господарство було на ній. Вона ніколи не скаржилася, адже щиро вірила, що покликання дружини догоджати чоловікові. З ранку до пізньої ночі ненька крутилася, як муха в окропі: прибирала, куховарила, прала, випікала, прасувала. Інколи так втомлювалася, що сили не мала сісти повечеряти.
Та тільки батько переступить поріг квартири, у неї ніби друге дихання відкривалося. Ось вона знову бігає, метушиться, розігріває страви, насипає в тарілку. Якби могла, то ще й з ложечки коханого готувала.
Я була старшою дитиною у сім’ї. Звісно, оскільки я дівчинка, то з дитинства була привчена до хатньої роботи. Мати завжди повторювала, що погану господиню ніхто заміж не візьме. Вона вирішила, що єдина ціль мого існування – знайти чоловіка, щоб йому прислужувати.
Найбільше мене дратувала несправедливість, що панувала у нашій родині. Мій брат Сашко був молодший на два роки. Тобто він цілком міг допомагати нам з мамою з хатніми справами, але так не годиться. При чому мама сама відганяла його від тієї роботи. «Чоловік не виконуватиме жіночих зобов’язань» – саме так завжди вона говорила, коли я залучала до роботи молодшого брата.
Тож єдиною роботою чоловіків у нашій квартирі була перегляд телевізора, поїдання готових страв та денний сон у вихідні. Хоча ні, інколи тато робив своїм дівчатам справжній подарунок та виносив сміття. Сашко до цієї місії так і не дозрів.
Після закінчення школи й вступила до університету в іншому місті й із великим задоволенням переїхала жити окремо. Це було ніби ковтнути свіжого повітря. Сама собі господиня, без чоловіків, яким потрібно догоджати. Нарешті я відчула себе повноцінною людиною. Ми з дівчатами гарно проводили час, ходили гуляти, відвідували кафе, виставки, зустрічалися з хлопцями.
Додому я навідувалася не часто. Хоч мати й просила приїхати, бо сумувала, я постійно була зайнята. Оскільки у батьків я не хотіла брати гроші на власні потреби, то влаштувалася на роботу. Саме тому й не мала змоги на вихідних відпочивати. Я не скаржуся, працювати для себе, щоб отримувати власні кошти й бути незалежною – це ще те задоволення.
Мій брат переїжджати далеко від батьків не захотів. Він вступив у місцевий коледж, закінчив його, але правда з’їхав на орендовану квартиру. З Сашком ми практично не спілкувалися. Не виникло між нами теплих почуттів брата та сестри. Та все одно я сумувала за рідними. Тож коли випала така нагода, на роботі дали декілька вихідних підряд, я вирішила навідатися у своє рідне місто.
Батьки неабияк зраділи, мама накрила стіл, покликала Сашка. Усе сімейство було в зборі. Ми багато розмовляли, ділилися новими історіями зі свого життя. Я розповідала про свою роботу, нових друзів та квартиру. Питання про особисте намагалася майстерно уникати. Засиділися ми до пізньої години, тож залишилися на ночівлю у батьків.
Вранці я прокинулася раніше від усіх, приготувала сніданок, зробила кави.
-Як у старі добрі часи. Доню, нам тебе бракує – тато сідав до столу, згадуючи, як я малою постійно готувала сніданки для всієї родини.
Для нього це теплі приємні спогади, а для мене жахливий період р _абовласництва чоловіка над жінкою. Ну хоч мамі легше, змогла лишню годину подрімати.
Сашко після сніданку повернувся додому, а я пішла зустрітися з давніми подругами. Ми так багато не бачилися. Інколи додзвонювалися, але хіба про все встигнеш поговорити. Додому я повернулася аж під вечір. Мати поралася на кухні, а тато з братом сиділи біля телевізора. «Скільки часу минуло, а ту нічого не змінилося». Я допомогла мамі накрити на стіл й ми знову вечеряли разом. Цього разу Сашко був надзвичайно говіркий:
-Оскільки, ми всі зібралися знову, то в мене для вас важлива заява – я маю дівчину. Оксана просто чудесна і я б хотів вас з нею познайомити.
-Це ж просто чудово. Рада за тебе! – привітала я брата й чекала на продовження.
-Моя орендована квартира невелика, нам там не буде зручно, тому я запросив дівчину сюди. Завтра о чотирнадцятій вона прийде. Сестричко, ти ж допоможеш мамі приготувати все необхідне?
Він був таким милим, коли хотів отримати своє. У мене на завтра було заплановано повно зустрічей. Тепер все доведеться скасувати. Та якщо я відмовлю, то мама ще й сьогодні не лягатиме, починаючи готувати, прибирати, прати та все вичищати до ідеального блиску.
-Звісно допоможу.
Прокинулися ми з ненькою дуже рано. Склали список продуктів, які необхідно купити, приблизний перелік страв, що встигнемо приготувати. Поки мама наводила лад у квартирі, я пішла за продуктами. Брат та батько у цей час ще спали. Повернулася я додому через хвилин 30-40. Руки відпадали від важких пакетів. Не встигла присісти, як на кухню зайшов Сашко, дивуючись, чому це для них з батьком ще не приготовлений сніданок.
Як же мені хотілося його тієї миті «нагодувати». Та мама не дала мені й слова мовити. Покинула свої справи й стала до плити смажити їм яєчню. Мене навіть ніхто не запитав чи буду я їсти.
Поки жінки нашого дому приготували все необхідне та накрили на стіл, Сашко жодного разу не поцікавився, чи потрібна його допомога. Мало того, коли я знесилена впала на диван, він заявив, що я мушу випрасувати його одяг. Не гоже хлопцеві зустрічати свою кохану в пом’ятому одязі.
-А у тебе руки відпадуть, якщо ти праску у них візьмеш?
На таку реакцію не очікували ні батько, ні мати. Звісно вони одразу стали на захист синочка. В черговий раз прозвучало старе добре правило нашого дому: «Чоловік не виконуватиме жіночих зобов’язань».
-А я йому не дружина й не прислуга, щоб коритися.
Настрій в усіх був зіпсований. Перед приходом Оксани ми так-сяк помирилися. Знайомство минуло тихо та спокійно. Дівчина мені сподобалася, мені відверто її шкода. Не знає ще бідолашна куди потрапила.
Після вечері Сашко з батьком пішов відпочивати, мати теж поскаржилася, що спина болить. Мене залишили сам на сам з наслідками трапези. Я відчула дежавю, ніби повернулася на багато років назад й знову мушу усім прислуговувати, бо я жінка. Оце вже дзуськи!
Вранці поки всі відпочивали, я зібрала свої речі й попрямувала на вокзал. Нічого у нашій родині не змінилося. Мами шкода, що вимушена до кінця своїх днів догоджати тим двом неробам, але це її власний вибір.
