Я не з тих хлопців, які люблять морочити дівчатам голови, записуючи у свої списки любовних досягнень черговий трофей. До питання стосунків підходжу з усією відповідальністю. Можете вважати мене останнім романтиком, але я мрію знайти ту саму з якою зможу прожити щасливе життя й бути разом до кінця наших днів.
Богдана була для мене саме такою. Ось вона, моя доля, стоїть переді мною така відкрита, мила, найбажаніша. Як ви могли здогадатися в Богдану я закохався з першого погляду. Сталося це на першому курсі, ми були у паралельних групах. Щоб завоювати серце дівчини я приклав чимало зусиль. Квіти та цукерки – це звичний перелік речей, проте я старався дивувати свою кохану.
Складав вірші, грав серенади, шукав романтичні місця, куди можна було повести Богдану. Я ніколи не переходив межу й не розраховував на щось більше. Дівчина скорилася через два роки моїх залицянь. Ми почали зустрічатися. Картина ідеального подружнього життя уже давно вималювалася у моїй свідомості. На випускному я зробив Богдані пропозицію.
«Ти дуже хороший і все таке. Але що ти можеш мені дати, окрім своєї романтики? Ні квартири, ні грошей, ні роботи. Я не готова вийти заміж за такого»
Ніколи не забуду ці слова. Дівчина, яку я ототожнював з богинею, виявилася звичайною лицеміркою. Усім потрібні гроші – гірка реалія, яка була такою ж справжньою, як вранішня роса на квітах. Тоді я вирішив забутися про кохання, споріднені душі й присвятити себе кар’єрі. Вагомих досягнень я добився дуже швидко. Через кілька років після випускного у мене була власна квартира, автомобіль та рахунок у банку. Не скажу, що став мільйонером, але жити на широку ногу міг собі дозволити.
Дівчата тепер самі крутилися біля мене, намагаючись всіляко привернути увагу. І як з-поміж таких обрати людину на все життя?
Вечорами я любив прогулюватися біля річки. Природа, тиша, спокій – насолода за яку не потрібно платити. Саме тоді я зустрів прекрасну маленьку панянку. Дівчинка, років 5, бігла за своєю кулькою. Вона так наполегливо намагалася підстрибнути, щоб дістати її, що навіть мене не помітила. Я вирішив їй допомогти.
-Дякую – сором’язливо сказала маленька незнайомка.
Ми не встигли поговорити, бо через кілька секунд до нас підбігла схвильована жіночка.
-Яринко, я мало не посивіла. Я ж просила не тікати!
Погляд матусі перемикнувся на мене.
-Дякую, що затримали її.
-Без проблем. Я просто хотів допомогти маленькій принцесі.
-Дозвольте вам віддячити! Хочете морозива?
Того вечора я віднайшов віру у справжнє кохання знову. Оля була розлучена, сама виховувала доньку. Колишній відмовлявся брати участь у вихованні дитини. Зустрічалися ми недовго. Через кілька місяців розписалися, дівчата переїхали жити до мене. Все було ідеально, перший місяць.
Оля, яка здавалася мені геть інакшою, проявила свої справжні риси. Їй також потрібні були гроші. Чим більше я давав, тим більше був винний. Мало того, що дружина не давала спокою, так ще й теща приєдналася: «Моїм дівчаткам потрібно все найкраще. Ти мусиш про це думати самостійно! Дорослий чоловік, а ради самому собі дати не можеш».
Що конкретно їх не влаштовувало, я сказати не можу. Спершу Оля хотіла, щоб я прописав їх з дочкою біля себе. Потім вона захотіла новеньке авто із салону. Трішки поміркувавши, вирішила, що було б непогано відкрити якийсь бізнес суто для неї. Я розумів, куди це все йде.
Хоч до Яринки встиг прив’язатися, здається дівчинка єдина, хто дійсно мене любив просто за те, що я є, терпіти забаганки дружини не збирався. Через три місяці після одруження ми розлучилися.
Мені 34 роки, я мав лише двоє серйозних стосунків і в обох випадках щиро вважав, що це на все життя. Скажіть, як після всього знову повірити в кохання?
