Віка відчула біль у животі вночі, коли в черговий раз ходила в туалет. Лікар попереджала, що перейми можуть початися будь-якої миті, щоб молода матуся була до них готова. Тремтячими руками вагітна дружина розбудила чоловіка:
-Ігорю, здається почалося.
Чоловік бігав квартирою, як навіжений, намагаючись одягтися та зібрати речі дружини. Віка дивилася на нього з посмішкою на обличчі, їй так пощастило з коханим, хвилюється.
-Любий, що ти шукаєш?
– Ну як що, твої сумки, я їх десь у шафі бачив.
Ігор дивився на Віку й навіть не помічав біля неї тих клятих сумок, поки вона сама не вказала.
-Ти у мене сама уважність. Бери, будемо їхати.
Дорогою майбутня матуся зателефонувала до своєї лікарки й попередила, що вони з чоловіком їдуть у пологовий. Через 8 годин на світ з’явилася перша дитина. Віка була виснажена, вона майже не чула голосу акушерки, коли та наказала знову тужитися. Потрібно допомогти ще одній дитині народитися.
Про те, що носить двійню Вікторія знала, але навіть не здогадувалася, що буде так важко. З останніх сил вона знову потужилася та почула ще один крик немовляти.
Усі присутні спершу замовкли. У палаті стало так тихо, Що Віка злякалася.
-Що там, з дитиною все добре?
Коли другого малюка показали породіллі, вона мало не втратила свідомість. Дитина була темношкіра.
-Я не розумію, як таке може бути? Мої діти від чоловіка, я б ніколи не стрибнула в гречку.
Молодий татусь, що весь цей час чекав за дверима, не міг дочекатися, коли візьме на руки своїх малят. В палату його пустили не одразу. Акушерка хотіла якось підготувати чоловіка, але він нічого не чув, захоплений щастям та радістю.
-Син так схожий на мене – казав дружині, поки вона лежала на ліжку, біла наче стіна. – А де друга дитина?
Молоденька медична сестра вручила татусю донечку, а він не знав, як реагувати.
-Це такий жарт? – запитав здивовано у дружини.
-Ні, це наші діти.
Обом не вкладалося в голові, як природа могла так пожартувати з ними. Правду вони довідалися через три дні, коли уся родина зібралася в домі, щоб привітати новоспечених батьків. Віка та Ігор не знали, як пояснити темну шкіру дівчинки, тому просто мовчали. Дідусі та бабусі не сміли порушити тишу й лише бабуся Антоніна зайнялася сміятися.
-Я думала, що мої грішки так і помруть зі мною, а доля вирішила інакше.
-Про що ви говорите? – запитав Ігор у своєї бабці.
-Я коли була молодою багато хворіла, тож батьки брали мені путівки до санаторію. Під час однієї з таких поїздок на море я познайомилася з Антоніо. Він був такий чудовий, а я молода та красива, між нами закрутився роман. Два тижні ми насолоджувалися нашим коханням, а потім розлучилися назавжди. Пам’ять про перше кохання засіла в моїй голові, але виявилося, що не лише пам’ять. Через 9 місяців, Ігорю, на світ з’явився твій батько. Я так хвилювалася, щоб дитина не мала темної шкіри, але минулося.
Зате правнучка успадкувала гени свого прадіда.
Усі зітхнули з полегшенням. Віка та Ігор обійнялися, важка стіна сумнівів, що вибудувалася між ними за ці декілька днів, розвалилася.
