-Я втомилася від такого життя! Сил моїх більше немає терпіти цей побут, дитину, тебе! Все мало бути інакше, ти зруйнував мені життя. Просто ненавиджу тебе!
Це останні слова моєї колишньої дружини, перед тим, як вона зібрала свої речі й покинула нашу квартиру. Звісно, я підозрював, що Віру щось турбує, але вона ніколи не хотіла зі мною розмовляти. Щоб я не робив – завжди все було не так. Вона мріяла про заможне життя без турбот та обов’язків, а я не міг їй цього дати.
Розлучення я пережив спокійно, більше хвилювався за дочку. Тані на той час виповнилося 12 років, підлітковий вік. У нас з нею були гарні стосунки, але дівчинці у такому віці потрібна мати. Вона не могла поділитися зі мною усім, що її хвилювало. Добре, що я мав гарну подругу, за сумісництвом, сусідку Нелю. Вона виручала мене у ті миті, коли з Танею потрібно було поговорити по-жіночому.
Нещодавно Таня зізналася, що має симпатію до одного хлопця зі свого класу. Неля підготувала мене до цієї розмови. Як чоловік та батько, я хотів заборонити їй навіть думати про кохання та хлопчиків до років так 20, але такою поведінкою я б тільки відштовхнув доньку. Натомість сказав, що хотів би познайомитися з тим щасливчиком, котрий зумів потривожити серденько моєї донечки.
Якось у вихідний, коли ми з дочкою дивилася улюблену телепередачу, у двері квартири подзвонили. Ми подумали, що це Неля, Таня побігла відчинити двері.
На порозі квартири стояла її мати.
-Донечко, як я сумувала! Можна зайти?
-Батько не дозволяє пускати в дім незнайомців.
Таня закрила перед обличчям матері двері. Я стояв за її спиною, споглядаючи за цією картиною. Дочка була засмучена, я відкрив свої обійми для неї.
-Тату, я не можу її пробачити. Принаймні не зараз.
-Я все розумію.
