Руслана прийшла у наш колектив нещодавно. Колеги прийняли її не надто радісно, адже дівчині віддали керівну посаду про яку багато хто мріяв. Ми працювали у цій фірмі понад чотири роки, а можливість підвищення отримує дівчина, яка щойно прийшла.
Крім того, Руслана мала певний дефект, тож навколишні часто занадто довго витріщалися. Шрам на обличчі, скоріше всього від укусу собаки. Через це Руслана комплексувала, вона часто при розмові старалася прикрити ту сторону обличчя, яка була понівечена. Колеги почали придумувати для нової керівниці образливі прізвиська, я вважав таку поведінку неприпустимою, тому поставив всіх на місце.
Не знаю яким чином, але Руслана довідалася про мій вчинок. Якось начальниця викликала мене після роботи до себе в кабінет та подякувала. Чим більше часу вона знаходилася в нашому колективі, тим більше я усвідомлював, що закохався. Перший крок зробила Руслана, вона сама запросила мене на побачення, а я з радістю погодився.
Розумію, що розпочинати стосунки з начальницею не найкращий варіант, але серцю не накажеш. Відколи ми стали парою, Руслана стала впевненішою в собі. Вона більше не прикривала понівечене обличчя, не сиділа цілий день у кабінеті й навіть почала спілкуватися з іншими колегами. Думаю, що в цьому була моя заслуга. Я постійно намагався показати їй, що вона прекрасна. Та не втомлювався повторювати це кожного дня.
Дійшло до того, що дівчина почала сприймати мене, як свою власність. Я повинен був звітувати куди йду, з ким маю зустрітися, чому запізнився, з ким спілкувався. Такі стосунки стали для мене справжнім тягарем, тож одного дня я не витримав та сказав, що хочу розірвати стосунки. Руслана страшенно розгнівалася й почала кричати, якщо я так вчиню з нею, то можу шукати нову роботу.
Тепер я не знаю, що мені робити. Не хочу йти з роботи, тим більше без причини. Але й терпіти такі стосунки теж не буду.
