Мабуть, кожна із невісток не дуже рада, коли до неї в подруги напрошується її любима свекруха. Ці постійні надмірні дзвінки, постійне совання носа куди не потрібно, а саме фактично у всі справи. Навіть чи гарний її син в тих самих справах… Для мене це було нонсенс! Взагалі, хіба вона сама ніколи невісткою не була, що зараз поводиться так нахабно?!
Проте, куди діватись від того, що вона тепер родичка. Велика та “найважливіша”, як вона про то гадає. Навіть не знаю, як то пояснити, вона ніби й не від противності суне свого носа, а просто натура така… Типу й ображатись не варіант, але пропускати її вихідки тим паче. Якщо дозволяти себе так поводити, то боюсь, далі все тільки погіршиться. Та мова зараз не геть про це буде. Неодавно свекруха захворіла. Дуже важко, та так, що стала прив’язаною до ліжка. Свекор, її любимий чоловік сказав, що сидіти зі своєю дружиною не буде, адже ходити на роботу. Вихідних йому ні хто не дасть, тож доведеться нам з чоловіком цим питанням займатися. Мій чоловік також дуже швидко почав скидати із себе усю відповідальність, мовляв, вона жінка, тож і жінці потрібно за нею приглядати. Він же не бути купати маму, стидно, та й не правильно це все. А робота його виявилась, так само важливою, як і у його батька. Тож, почали вони мене дорікати, щоб я звільнялась, переїжджала до села, та доглядала за свекрухою.
По правді сказати, мене це просто шокувало…З якого дива я маю кидати власну роботу?! Нехай вона там не супер-пупер модняча, та я можу на ній гарно заробляти, та забезпечувати власні потреби, інколи відкладати. Якщо так подумати, то інколи я заробляла на роботі мало не в половину більше грошей, аніж чоловік. І свекруху лікую також майже весь час власним коштом. Видно, цього мало, тож вони вирішили мене зробити нянькою для неї.
Насправді я не бачу нічого поганого в тому, аби приглядати за нею на вихідних, проте повністю класти своє життя задля неї – ні. Чому цього не зробить її чоловік, який і в радості і горі?! Її син, якого вона досі няньчила?! Яким боком тут я?! Ми одружені два роки, ця людина мені не рідна, в глобальному плані. Всі відвернулись від неї, а я маю протягувати руку… Насправді мене чоловіча родина розчарувала остаточно… Навіть не маю що сказати чи додати. А якщо я захворію та зляжу, чоловік, так само як і його батько скине із себе усю відповідальність та буде крайнього шукати? Оце так перспективи…
– Знаєш що, любий? я не буду доглядати твою матір. Це в першу чергу твоя мама. Вона тебе народила та виховала. Так само як і твій батько, ви вдвох маєте взяти на себе відповідальність. А ще, з таким ставленням, я не впевнена, що нам з тобою далі по одній дорозі.
– Ти що, геть здуріла? У феміністки подалась?! Не по одній дорозі?! Та на біса мені така дружина, яка не хоче навіть допомогти!
– О, любий, а не хочеш згадати, чиїм коштом ти закрив свої кредити молодості? Хто доклав тобі грошей на авто, з якого ти не вилазиш?! Я не збираюсь йти зі своєї роботи. Ти мені тих грошей не даси, бо просто не в змозі їх заробити! І так, я рада, що подібна ситуація сталась зараз, а не коли ми вирішили народити дитину. Ось ти справжній.
Того ж дня я зібрала речі, поки чоловік поїхав до матері, та поїхала в готель на перший час, поки не знайду квартиру. Ось так, одна, здавалося б геть звичайна ситуація відкрила справжню сутність мого обранця. Але краще раніше, аніж пізно.
