Мої діти так розлінилися! це просто жах якийсь! Що не скажи їм – все вони не будуть робити, краще до магазину підуть, бо ж там можна купити що хочеш коли забажаєш. Але ж то хіба зрівняється із домашнім?! та в жодному разі! Як це все донести в їхні маленькі мізки геть не зрозумію. Це покоління взагалі якесь дивне. Вони не роблять запасів, живуть так, ніби завтра не настане! А якщо для них і не настане, то що вони залишать власним дітям?! Як на мене, вони живуть зовсім неправильно та прислухатися до порад взагалі не бажають.
Звісно, я розумію, що мої діти вже дорослі, обом вже за двадцять п’ять, та це не привід відштовхувати мої поради остаточно. Я ж гіршого не бажаю, та вже трішки прожила на світі, маю досвіду більше, мали б совість прислухатись.
Ось, наприклад, нещодавно ми посварились із сином, бо він із невісткою живуть на орендованій квартирі, кожного дня після роботи вечеряють не вдома, а в ресторанах. Купують купу одягу, гаджети нового покоління. Пропалюють гроші як тільки можна на безглузді речі. Не думають про майбутнє та навіть не думають про покупку власного житла! Та ж хіба так можна?! Все життя скидайся по орендованих квартирах – нонсенс для мене!
Я довго терпіла, та врешті почала говорити. Особливо мене вшкварило те, що я постійно говорила дітям бережливіше ставитись до грошей, вони відмахувались, а за два тижні до зарплатні стандартно стоять в мене на порозі із протягнутою рукою “позич до зарплати”. Куди це годиться?! Я у свої майже шістдесят років складаю копійка до копійочки, бо ж знаю ціну грошам. Відкладаю на щось необхідне. Власне, так і змогла купити невеличкий будиночок при в’їзді в місто, тепер саджаю там городину, що допомагає зимою гарно зекономити. Так, не скажу, що в моєму віці це легко, та скільки користі з нього потім. Намагалась долучити до цього дітей, бо ж вони також люблять і фрукти їсти та консервації взимку, от тільки працювати не хочуть. Кожного разу, коли потрібно їхати щось робити, вони знаходять купу відмазок. То робота, то захворіли, то мають вже плани. Зараз мене це все настільки дістало, дістало, що до мене ні хто не прислухається, навіть коли допомагаю – дяки немає. Мабуть, час вже дати дітям урок, припинити позичати кошти та напихати торби продуктами. Нехай самі спробують, як то виживати на зарплатню. Можливо хоч тоді почнуть мені трішки допомагати та цінувати мою роботу та все, що я для них роблю! Нехай навіть поображаються на мене – зате урок буде гарний.
