Моя Мілана любить сидіти в телефоні. Стільки разів намагалася зацікавити дитину чимось іншим, але ще нічого не захоплювало її увагу так, як сучасний гаджет. Донечці 5 років, вона ходить до дитячого садка. Я вирішила, оскільки вже вона любить гратися телефоном, то нехай робить це з користю. Звантажила декілька додатків з розвивальними іграми. Дитина зайнята корисним й мені спокійніше.
Зазвичай у неділю у нас сімейний день. Ми проводимо час разом, ходимо гуляти до парку, граємося на свіжому повітрі, вечеряє в дитячому кафе. Та цього разу все пішло не по плану. Чоловік терміново поїхав до своїх батьків, бо мати прихворіла. Ми з Міланою залишилися вдома, тому що мав прийти майстер лагодити душ.
Поки я з працівником були у ванній кімнаті, Мілана взяла мій телефон без дозволу. Помітила я це лише тоді, коли зателефонував чоловік. Оскільки доня відкривала лише свої ігри, я не додумалася перевірити, чи не накоїла вона чого лишнього.
В понеділок вранці не встигла я ще зайняти своє робоче місце, як мене викликав до себе начальник. «Такий собі початок дня» – подумала я й пішла слухати в чому провинилася.
Олександр Миколайович був сам не свій. Видно було, що йому важко розпочати розмову. Я не знала, що робити, тому просто чекала.
-Олено Григорівно, ви красива жінка, але я люблю свою дружину. До того ж у вас теж чоловік та ще й донька.
-Ви мені пробачте, але я не розумію до чого ця розмова.
-Я намагаюся сказати, що не хочу заводити роман на роботі та зраджувати дружині.
-Це похвально, але до чого тут я?
Начальник дістав свій телефон та показав мені фото. Вони були відправлені з мого телефону вчора ввечері. Я геть за них забулася. Була в магазині, купувала спідню білизну. Не могла визначитися між двома варіантами, тому зробила фото й відправила чоловікові. Виходить моя Мілана відправила їх моєму начальнику.
-Пробачте, Олександре Миколайовичу, але це все моя донька. Вона вчора взяла мій телефон без дозволу, а я не перевірила. Мені так незручно.
-Ох, добре, що все з’ясувалося. Удамо, що цієї розмови не було.
Я вийшла з кабінету директора, як з хреста знята. Мені було й смішно, й незручно водночас. Не знаю, як далі тут працювати, адже щоразу, коли бачитиму боса згадуватиму нашу розмову. От і накоїла моя донечка.
