Через постійну зайнятість на роботі я не часто буваю вдома. На разі наша фірма готовить масштабний проєкт. Відповідальність просто колосальна. Я часто їжджу на переговори із замовниками в інше місто, інколи доводиться залишатися на декілька днів.
Хоч і доводиться працювати понаднормово, проте зарплатня та премії компенсують усі незручності. Так, до прикладу, мені вдалося за рік відкласти на покупку власного будинку. Шкода, що буваю в ньому я не часто. Як гість сам собі, повернуся з роботи, прийняв душ й спати.
Востаннє я поїхав у відрядження, щоб показати кінцевий результат нашої роботи. Одразу розраховував на декілька днів. Адже якщо замовниками не сподобається, доведеться одразу все переробляти. На щастя, вони були в захваті від проробленої роботи й додому я повернувся того ж дня, правда пізно.
Коли під’їжджав до свого будинку, помітив у вітальній кімнаті світло. Спершу подумав, що збираючись поспіхом, просто забувся вимкнути. Та коли підійшов до вхідних дверей та виявив, що вони відчинені, зрозумів, що у домі сторонні люди. Голоси лунали зі спальної кімнати. Я попрямував одразу туди й застав у своєму ліжку якусь молоду парочку. Налякалися вони не на жарт. Дістав телефон аби викликати поліцію, проте вони слізно почали просити не робити цього.
Я зжалився лише через те, що хлопець був онуком моєї сусідки баби Валі. Вона не раз мене виручала, тож я не хотів аби старенька дізналася про ганебний вчинок свого онука. Додому я відпустив їх лише після того, як вони все прибрали та попрали мою постільну білизну.
Хлопець обіцяв, що більше такого не повториться, лиш би я нікому не розповідав, баришня втекла одразу. Повірити не можу, що сучасна молодь така невихована та «божевільна». Вхідний замок доведеться міняти.
