Я завжди думала, що із Валентиною Іванівною у нас склалися гарні стосунки. Свекруха з першого дня нашого знайомства була до мене приязною, ставилася, як до рідної дочки, давала поради й ніколи не втручалася у наше з Сергієм особисте життя.
Коли я народила сина Романа, новоспечена бабуся допомагала мені з дитиною. Показувала, як правильно пеленати, допомагала купати, допомогла навчитися грудного вигодовування. Коли я почала справлятися самостійно, спокійно повернулася додому й не набивалася в гості.
Поки я сиділа в декретній відпустці, трішки запустила себе. Тож записалася до спортивної зали, відновила походи до салону краси. Коли наш сімейний бюджет почав давати тріщину, я прийняла рішення повернутися на роботу. Обговорила своє бажання з Сергієм, він обома руками мене підтримав.
Романчик був замалий для дитячого садочка, тому ми попросили Валентину Іванівну приглядіти за онуком пів року, поки він не досягне потрібного віку для дитячого садка. Свекруха не відмовила, сказала, що це для неї лише в радість.
Спершу мені було важко зосередитися на роботі. Постійно думала про малого, хвилювалася, часто телефонувала до Валентини Іванівни запитати, як у них справи. Жінка мене заспокоювала, син не вередував, поводив себе спокійно, гарно їв, спав. Через три тижні мої страхи почали відходити, стало легше.
Якось на роботі ми святкували день народження начальниці. У зв’язку з цим усіх працівників раніше відпустили додому. Я так поспішала, що навіть не попередила свекруху. Забігла дорогою у магазин, купила смачненьке до чаю. Заходила у квартиру тихенько, бо саме в цей час Романчик спав. Коли роззувалася почула, як Валентина Іванівна комусь скаржиться:
-Та що там їй казати, яка нормальна мама покине дитину у такому віці? Й заради чого, каже, що грошей бракує. Звісно бракує! Вона ж усе, що Сергій заробляв на себе витрачала. В салони краси ходила, у спортивний зал, мабуть, й на ті всі манікюри, педикюри.
Бідолашний мій, синок. Так важко працює, повертається пізно, сили немає. Собі в усьому відмовляє, щоб дружині догодити.
Так вона й зварити не годна. Куштувала я її борщ, так його й собака не їстиме. Не знаю з якого місця у неї руки ростуть. Та я не буду мішатися. Він сам обирав, то хай тепер має.
Я зрозуміла, що мова йшла про мене. Свекруха обговорювала мене зі сторонньою людиною. Мені було дуже боляче усе те слухати. Виходить, що я егоїстка, яка тільки про себе і думає. Я не буду зізнаватися, що все чула й Сергієві розповідати не хочу, аби він не хвилювався. Правда, тепер я не хочу залишати сина з Валентиною Іванівною. Не знаю, як їй пояснити своє рішення.
