Сніжана вперше за останні кілька днів вирішила вийти з квартири прогулятися. Денне світло неприємно жмурило очі, від свіжого повітря аж в голові запаморочилося. На роботі жінка взяла відпустку власним коштом, на дзвінки подруг не відповідала. На разі хотіла побути самою, обдумати, як жити далі. Місяць тому вона була щаслива. Планувала річницю весілля з чоловіком. 10 років мало б бути їхній сім’ї…
Того вечора вона повернулася додому пізніше. Артур попереджав, що буде у відрядженні декілька днів, тож жінка не поспішала додому. Коли увійшла до квартири, побачила коханого. Зраділа, кинулася обіймати.
-А ти чого не попередив про приїзд, я щось смачненьке приготувала.
Артур неприємно відштовхнув дружину й попросив його не чіпати.
-Щось сталося? Ти мене лякаєш.
-Не було ніякого відрядження, Сашо. Я тебе обманював не один місяць. Кожне моє відрядження проходило у коханки, а ти навіть не здогадувалася.
Чоловік дістав із шафи валізу та почав збирати свої речі. Жінка не могла повірити, що все це відбувається з нею. Страх самотності заволодів її єством. Вона не думала про жіночу гордість та образу, кинулася Артурові в ноги, просила аби не йшов, аби залишився. Обіцяла про все забути й ніколи не згадувати про його зраду.
-Вона вагітна. Я не залишу своєї дитини напризволяще.
Сашу ніби холодною водою облили. Проти дитини вона була безсила. Ще до одруження, коли була дівчиною, пережила важку операцію. Лікарі попередили, що мамою їй не бути. Коли Артур почав залицятися, правди не приховувала, про все розповіла одразу. Чоловік не злякався. Обіцяв бути поруч завжди, любити в горі, і в радості.
Тож заміж Олександра виходила з чіткою впевненістю, що з Артуром вона буде щаслива. Й була, довгих 10 років. Разом вони побудували будинок, посадили власний садок, відвідали не одну країну, скуштували не одну вишукану страву. Гарно та весело проводили час з друзями, до останньої миті влаштовували один одному романтичні побачення та приємні сюрпризи.
Якої миті все зруйнувалося? Чому вона не помітила, що її шлюб дав тріщину, невже була настільки осліплена коханням до чоловіка. Розлучили їх швидко, претензій щодо майна Артур не мав, будинок залишив колишній дружині. Правда, не подумав, яким нестерпним буде її життя у тиші його стін.
Не сила більше плакати та згадувати минуле, Саша вирішила прогулятися. Пішла до річки, де вони з Артуром колись познайомилися. Сіла на лаві й спостерігала за водою. Жінці стало легше, на якусь мить вона подумала, що життя не закінчилося й у неї ще є шанс бути щасливою.
Думки жінки перервав дитячий плач. Вона поглянула на молодого татуся, що ніяк не міг вкласти дитину у візочок.
-Ви не проти, якщо я допоможу? – звернулася до незнайомця Олександра.
-Буду дуже вдячний.
Ваня, так звали татуся, не знав, як дати раду власній дитині. Він і собі не міг дати ради після того, як втратив дружину. Вона померла народжуючи Злату. Жити не хотілося, але заради дитини він мав бути сильний. Саша та Ваня довго гуляли та розмовляли про життя. Вони були незнайомі, але з такою легкістю поділилися своїм особистим.
З часу їхньої випадкової зустрічі минуло два роки. Саша та Ваня одружилися, живуть разом, виховують маленьку Злату. Дівчина називає дружину батька «мамою», для Саші це особлива винагорода. Колись вона думала, що життя закінчилося, а зараз, згадуючи минуле, лише радіє, що все сталося саме так, як і мало бути.
