Дорогі, жіночки, хочу поділитися з вами своєю історією. Болить моє материнське серце за сина. Знала, що непутящу жінку собі вибрав, але щоб настільки. Вона така лінива, що соромно розповісти. Мій Юрко звик до турботи та ласки, а Яна тільки те й знає, що кричати на чоловіка.
Коли не прийду до них в гості, так у квартирі брудно, холодильник порожній. Запитаю у сина чи їв бува, що. Той мовчки крутить головою, навіть в слух сказати боїться, щоб Яна не почула.
То я вже й терпіти не стала.
-Де ж це бачено, щоб у домі й крихти хліба не було. Та хіба ти приготувати не годна?
-А я не кухар, щоб їсти готувати. У мене є справи важливіші.
-А те, що твій чоловік схуд й з лиця впав, тебе не турбує?
-Юра не мала дитина, знає, де у нас кухня, де купуються продукти. Захоче їсти – приготує.
-Як відмовляєшся готувати, то хоч би у квартирі прибрала. Он бруд який розвела, пилюка така, що дихати важко. Чи ти й до швабри діла не маєш?
-Не маю й ви не повинні мати діла до того, що у нашому домі відбувається.
-Як же не повинна мати? Юра, мій син, я хвилююся за нього. Нащо він одружувався, як його дружина жодних своїх обов’язків не виконує?
-Мій найголовніший обов’язок – дбати про дітей та себе. З цим я прекрасно справляюся. Виходила заміж я за здорового та дужого чоловіка. З того часу нічого не змінилося. У вашого Юрка руки та ноги на місці, сам з усім може впоратися. Ну а якщо ви так хвилюєтеся за сина, забирайте додому й носіться із ним. У мене на те немає ні часу, ні бажання.
Ну і що ти їй будеш говорити? Скільки років воюємо, а ні до чого прийти не можемо. Я розумію, що у сина своя сім’я і я не повинна втручатися, але ж так образливо бачити, що дружина ні за що його не тримає. Що порадите робити?
