Ми з чоловіком Василем прожили гарне життя. Свого часу збудували будинок в селі, працювали, мали повагу серед односельців. Коли народилася Поліна, раділи, що стали батьками. Так сталося, що після народження донечки на роботі чоловіка почалися масові скорочення. Василь втратив роботу, я ж перебувала у декретній відпустці. Хоч в селі й легше в плані харчів, є власна вода та опалення, проте гроші все одно були потрібні.
Довго не думаючи прийняли рішення, що поїдемо жити у місто. Василь підшукав там собі роботу, а квартиру винаймати не потрібно. Бабуся чоловіка погодилася нас прихистити. Старенька уже давно не здужала, тож їй потрібні були помічники. Краще довіритися своїм, ніж чужим.
На жаль, бабусі досить скоро не стало. Квартиру вона заповіла Василеві. Життя у місті було незвичним, хотілося повернутися додому, проте я розуміла, що для доньки тут відкривається більше перспектив та можливостей. Ще зі школи Поля почала зустрічатися зі своїм однокласником Кирилом. Хлопець нам подобався, він із хорошою порядної родини. До того ж дійсно кохав дочку, тож ми не заперечували. Правда хвилювалися, щоб діти не накоїли дурниць, молоді ж іще.
Хвилювалися ми дарма. Поля та Кирило вступили разом до університету, навчалися в одній групі, кожен день проводили разом. Ми почали потроху готуватися до весілля, адже все до цього йшло.
Після випускного Кирило освідчився Поліні, на осінь зіграли весілля. Після одруження зять переїхав жити до нас. Його батьки теж мали двокімнатну квартиру, проте у Кирила був ще молодший брат. Не міг же чоловік привести свою дружину у дім, де довелося б жити в одній кімнаті з братом.
Ми з чоловіком не заперечували. Вживалися всі добре, ніхто не сварився. Та коли дочка повідомила про вагітність, Кирило почав натякати, що нам буде затісно в одній квартирі. Мені б не хотілося, щоб діти орендували житло, адже це затратно й невигідно та зять мав геть інше на увазі. Якось він заявив, що ми з чоловіком могли б повернутися жити в село, де у нас є будинок, Поліна його підтримала.
Заради добробуту своєї єдиної дочки та майбутнього онука ми погодилися. Розраховували, що поживемо на дачі весну та літо, а на осінь повернемося. Яким же було здивуванням, коли дочка зізналася, що на разі у нашій квартирі з ними живе сваха. Поля погано себе почувала на останньому місяці вагітності, тож її свекруха переїхала жити до дітей, щоб допомогти.
Я дуже образилася. Виходить, що ми з батьком не потрібні, а сваха там бажана гостя. Сьогодні ж збираємо свої речі та повертаємося додому.
