Навіть не знаю, вірити у співпадіння, чи ні, та таку закономірність я побачила вже не вперше. Вчора мені жахливо не хотілося йти на пари. точніше їхати. До університету мені необхідно було їхати десь годину маршруткою або електричкою. Місце не найприємніше, особливо коли це ранок, та всім необхідно на те саме навчання або роботу. Вирішила я прогуляти, а гроші, що мала витратити на дорогу та обід витратити на похід до кінотеатру. Якраз була прем’єра нового мультика про Кота в чоботях.
Коли я підходила до кінотеатру, то помітила бабусю, яка стояла та плакала під магазином. Моє серце не витримало, я вирішила підійти. Виявилось, у бабусі вкрали гаманець та телефон, а вона приїхала до доньки в місто із села, тепер не має грошей ні на маршрутку, ні я їй зателефонувати. Навіть номер телефону не пам’ятала. Єдине добре, що вона пам’ятала адресу. Навіть не роздумуючи я викликала їй таксі. Вона мала важку сумку, тож відправляти стареньку на маршрутку мені не дозволила совість.
Я посадила бабусю в таксі, допомогла в багажник покласти її важку сумку, та побажала гарної дороги. Віддала всі триста гривень що були в кармані на сьогодні, залишила собі тільки двадцятку, щоб купити води.
Старенька мене розціловувала та обіймала. Вона була мені такою вдячною, навіть не описати словами. Просила дати номер телефону, щоб віддати кошти наступного разу. Я написала його на листочку, та попередила, що кошти мені повертати не потрібно. Все одно, я б витратила їх на перегляд фільму. Це ж дурниці. Через пів години мені зателефонувала донька старенької. Вона також наполягала, щоб повернути мені кошти, та я сказала, що дякую більш ніж достатньо. Я рада, що бабуся дісталась в потрібне місце.
А сама ще довгенько обдумувала власний вчинок. Не вперше, коли я прогулюю пари, чи хочу пустити гроші не туди, куди вони мали піти, в результаті різко виникають такі обставити із третім лицем, та все перевертається із ніг на голову. Здається, мені шлють знаки, що так робити непотрібно… мабуть, час почати на це звертати увагу.
