Далі дружина запримітила, що час змінювати машину на клас вище. Коштувала вона мало не більше мого життя

Дуже часто люди перед нами ставлять складний вибір, або удають, що то вибір. В реальності все геть по іншому. Вибір давно вже зроблений кимось іншим, а тобі доводиться тільки вгадувати правильно та примусово приєднуватись до нього.
Ось, наприклад, як мене ставила перед вибором дружина. Так, насправді потрібно ще вміти зробити. Коли ми одружились, вона відразу мені сказала, що жити на одну зарплатню вона не збирається. Я маю повноцінно забезпечувати родину. Воно і не дивно, що вона так сказала, адже її батько був заможною людиною, яка ніколи ні в чому не відмовляла своїй доньці. От від мене вона вимагає того самого.
Її батько спочатку, поки ми ставали на ноги нам гарно допомагав, але пройшло декілька років, та це припинилось. Все має свою дату придатності. Доті мене дружина й почала пиляти.
Спершу вона постійно говорила, що я мало заробляю, вона не може купити собі звичні речі, як раніше. Я трішки нажав, та почав заробляти на її забаганки. Потім вона мені сказала, що мені, як статусній людині не гоже одягатись зі звичайних магазинів, потрібні брендові речі із якісної тканини. Спершу мені здалось, що вона вже перегинає палку, ми навіть трішки посварились. Але потім, я зрозумів, що вона мала рацію. Справи дійсно швидше пішли вгору, коли я змінив одяг. Люди почали більш відкрито до мене ставитись, більше довіряти.
Далі дружина запримітила, що час змінювати машину на клас вище. Коштувала вона мало не більше мого життя, проте, десь на підсвідомості. я розумів, що вона має рацію, так само як і з одягом... На цю забаганку пішло більше часу та сил, проте я зміг! Після машини, я вже сам розумів, була квартира, та в цілому місце проживання…
Мої друзі, коли слухали мої розповіді про дружину, називали мене каблуком, а її пилкою. Воно то й так, кохана мене підпилювала регулярно, проте вона ж не робила це за якісь дрібнички типу розкиданих шкарпеток по квартирі. Спершу я злився, проте далі зрозумів, що дружина не вимагала з мене того, чого б я не міг дати для родини. Її постійні поштовхи, щоб я тягнувся да більшого, а не сидів на місці, дали свої результати. Тож я вдячний їй без меж за це! Аби не вона, то я так би й працював все життя в офісі за копійки, а родина сиділа б від зарплати до зарплати. Нехай мене й називають каблуком, та ні хто із наших знайомих не може похвалитись такими успіхами.