Простіше ж забрати у когось, ніж заробити самотужки! Мені, мабуть, і совість не дозволила так вчиняти з людьми

ОЙ! Що ж нещодавно сталось у нас на роботі! то просто щось нереальне, ніби із кримінального фільму! Ніколи не могла подумати, що люди на таке спроможні! Були у нас в команді дві людини, чоловік та жінка, які на пів ставки займались бухгалтерією та звітністю перед директором. Хоч наша компанія й не була маленькою, та директор любив приймати звіти в паперовому вигляді. Типу, так надійніше чи що.
Самі його бухгалтери були людьми тихенькими, непомітними. Такі собі сірі мишенятка, на який не звернеш уваги, поки не пробіжать по твоєму столу із вкраденим шматком хліба. Ось, власне, так і сталось.
Чоловік та жінка працювали на цій посаді вже досить давно, принаймні довше, ніж я. Коли я прийшла в офіс секретарем, вони вже були. Завжди працювали старанно, завжди вкладались в терміни по здачах звітностей, виплачували премії вчасно, те ж само і із зарплатнею. Претензій до них ніколи не було. Всі гадали, що вони парочка. Приходять та йдуть разом. Та коли у них про це запитували, то вони відмахувались та плювались. Вони складали враження невдах, вибачте, які окрім кота вдома нікого не мають, а на вулиці тікають з криками, якщо до них підійде хтось познайомитись.
Та нещодавно ми мали корпоратив з приводу Нового року. Всі гарненько випили, було купа конкурсів, розваг. Всі прекрасно провели свій час. В кінці святкового вечора парочка бухгалтерів вийшли із залу тримавшись за ручки, а ще через тиждень, після відпустки заявили, що обоє звільняться та їдуть разом до Мексики чи то по новій роботі, чи то просто відпочивати. Ясної відповіді вони не дали.
Парочка чемно відпрацювала свої два тижні за законом, а потім зникли. Зникли без сліду, а за ними й річний бюджет нашої компанії… Це був навіть не мільйон гривень, а значно більше… Спершу директор намагалась все приховати, але її знервованість, купа поліції в офісі та постійне порпання у всіх документах, навіть у звичайних записках співробітників навіювали сумніви про стабільність компанії.
Тож, коли співробітників почали масово звільняти через неможливість оплати їхньої праці, нам все ж все розповіли. Сказати, що ми були шоковані – це промовчати. От яким боком вилізла любов до паперової звітності, а не цифрової. Вкрасти такі суми коштів не стало проблемою, коли директор цілковито довіряє співробітникам, та не перевіряє достовірність даних.
Справді, історія ніби нереалістична, особливо, коли думаєш, що сталось це з тобою. Дві сірі мишки, які здавалось, нічого особливого не робили, взули компанію на гроші, та втекли. А куди та як невідомо. Перед директором стоїть непроста задача. Останнього разу, коли я її бачила, вона сиділа у своєму кабінеті та плакала. Авжеж! справу всього твого життя вкрали якісь двоє виродків! Простіше ж забрати у когось, ніж заробити самотужки! Мені, мабуть, і совість не дозволила так вчиняти з людьми. Я навіть в автобус не сяду, якщо не буде вистачати гривні чи двох на проїзд, а тут фантастичні суми… Проте, я вірю в силу карми. У світі нічого не з’являється ні звідки та нікуди не дівається. Головне, що показала ця ситуація, не потрібно нікому довіряти. Дитяча наївність дає не найкращий результат.