Я працювала перекладачем у приватній фірмі. Робота мені подобалася. Зарплатня гідна, премії щомісяця до того ж є можливість подорожувати. Інколи мій начальник літав до інших країн на зустрічі з бізнес-партнерами або перемовини. Мене брав з собою. Коли ми завершували з робочими моментами, я мала час для себе.
Мій хлопець Кирило мою роботу не любив. Він страшенно ревнував мене до начальника. Той факт, що Вадим Максимович був старшим на 30 років та мав щасливу родину його не заспокоював.
Я любила Кирила й не хотіла, щоб ми розійшлися через таку дурницю. Пообіцяла допрацювати до кінця місяця, а потім розрахуватися та знайти іншу роботу. Хлопець погодився.
На мене чекала остання подорож за кордон по роботі. Вадим Максимович мав укласти надзвичайно важливу угоду. Начальник так хвилювався, що його настрій передався й мені. Кирило підвіз мене до аеропорту, хлопець був напружений та нервовий. Мені здалося, що це все його дурнуваті ревнощі, тому особливого значення цій поведінці я не надала.
Під час польоту вимкнула телефон. Так вимоталася за день, що хотілося лише одного – поселитися в номер, прийняти гарячу ванну та лягти відпочивати. Так і зробила. Телефон увімкнула уже перед сном. Тоді мені й прийшло повідомлення від «коханого».
«Мені набридло так жити. Я хочу розійтися»
Оце й все. Ні нормального пояснення, ні причини. Я вирішила набрати Кирила та все з’ясувати. Той боягуз вимкнув телефон. Дістала ноутбук, щоб написати йому листа й лише тоді виявила, що колишній не вийшов зі своєї соціальної мережі. Відкрила листування й знайшла чимало цікавого. Протягом трьох місяців він мило спілкувався з якоюсь Іриною. Судячи з їхнього переписування, роман вони закрутили одразу.
А я заради цього покидька готова була відмовитися від своєї прекрасної роботи. От і добре, що все викрилося. Сподіваюся, що більше ніколи не зустріну того мерзотника.
