Особливо мені не подобалася надмірна увага до моєї дружини. Коли не зайду на кухню, а він тут як тут біля Вероніки в’ється.

Ми з Веронікою одружилися нещодавно. До цього довгий час зустрічалися. Наші батьки зробили дуже щедрий подарунок на весілля – купили нам двокімнатну квартиру. Маючи власний куточок, не турбувалися про майбутнє, тож мали змогу жити у своє задоволення. Частенько зустрічалися з друзями, їздили на вихідні відвідати нові місця. Часом приїжджали до батьків у село, навідати рідних.

Одного разу я зустрівся зі своїм шкільним товаришем Романом.  Хлопець скаржився на сільське життя та ділився зі мною своїми мріями поїхати до столиці.

-Що ж тобі заважає? – запитав я у Роми. – Неодружений, діти не обсіли, та й чого тобі тут байдики бити?

-Та страшно, знаєш. Я ніколи та не був, місцевості не знаю, жити ніде. Ще ж потрібно на роботу влаштуватися, щоб житло винаймати та на життя мати.

-Ну тут ти правий. Щоб їхати у місто, потрібно мати підтримку на перший час.

-Друже, так може ти мені й допоможеш. Твоя мама вихвалялася, що ви з Веронікою у своїй квартирі живете. Я надовго не затримаюся. Влаштуюся на роботу й одразу з’їду.

-Добре, Романе! Можеш деякий час пожити у нас. Та якщо за місяць нічого не знайдеш, доведеться вибиратися. Ми люди молоді, сам розумієш, не хочеться, щоб дружина ніяковіла від присутності стороннього чоловіка в домі.

Я розповів Вероніці про зустріч із другом та те, що обіцяв йому допомогти. Звісно, їй не прийшлася до вподоби наша ідея, проте сварити мене вона не стала. Навпаки підтримала, адже друзям потрібно допомагати.

Роман заїхав до нас через два дні. Спершу поводив себе дуже стримано. Старався зайвий раз зі своєї кімнати не виходити. Та чим більше часу минало, тим вільніше друг став себе почувати в моєму помешканні.

Особливо мені не подобалася надмірна увага до моєї дружини. Коли не зайду на кухню, а він тут як тут біля Вероніки в’ється. Але ж і причепитися немає до чого, бо допомагає їй. То посуд помиє, то на стіл допоможе накрити. Можливо я просто надто ревнував, тому не надав цьому особливого значення.

Далі гірше. Роман, не соромлячись, почав робити компліменти Вероніці, всіляко намагався, ніби непримітно, її торкнутися. Себе став вихваляти, який він хазяйновитий, уважний та романтичний. Мені така поведінка не сподобалася,  тому я вирішив поговорити з другом після повернення з роботи.

Того вечора мене затримав начальник, потрібно було переробити проєкт. Додому я повернувся пізно й став свідком такої картини. Вероніка сиділа на кухні пила чай, а біля неї Роман розповідав, як сильно він у неї закохався.

-Не мели дурниць! Між нами бути нічого не може, бо я вірна своєму чоловіку. А якщо ти й надалі таке витворятимеш, я про все йому розповім!

Романові не сподобалася відмова Вероніки, він вирішив ще раз спробувати свою удачу. Стрімко нахилившись до дівчини, він хотів її поцілувати, проте Вероніка вчасно зреагувала й хлюпнула хлопцеві чай в обличчя.

Саме тоді до кімнати увійшов я. З «другом» я не церемонився, схопив за шкірку й викинув з квартири. Через 5 хвилин вслід за ним, полетіла валіза.

Він ще довго стояв під дверима та горлав всякі дурниці та неприємності. Поки йому не пригрозила наша сусідка поліцією.

-Як добре, що ти повернувся вчасно. Цей Роман просто життя мені не давав своїми залицяннями.

-Чому ж ти одразу не розповіла?

-Не хотіла, щоб ти зі своїм другом через мене посварився.

-Яка ж ти хороша, всім постійно стараєшся догодити. Обіцяю, що тобі більше не доведеться переживати подібне.

Більше з Романом я не бачився. А Вероніка у мене молодець! Більше ми не прийматимемо у себе у квартирі гостей надовго, два – три дні максимум.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

7 + девять =

Особливо мені не подобалася надмірна увага до моєї дружини. Коли не зайду на кухню, а він тут як тут біля Вероніки в’ється.