Коли ми ростили нашу доньку, я гадала, що вклала в неї всі цінності, які здобула й сама за своє життя, та вклали в мене батьки. Дівчинка наша була пізньою дитиною. Ні, це не ця історія, де довго не могли завагітніти, бо хворіли чи не могли. Ми з чоловіком просто не встигали. Ми працювали на двох роботах одночасно. Вдома часто з’являлись тільки щоб поспати годинок чотири, помитись та перевдягнутися. Ми з ним познайомились в дитячому будинку, спершу товаришували, потім вже й закохались. Він там жив постійно, адже батьки віддали його туди ще крихіткою, а я з мамою та татом приїздили волонтерити. Готували їсти, спілкувались з дітьми, привозили смаколики та іграшки. Та коли мені виповнилось шістнадцять, батьки потрапили в автокатастрофу, та я залишилась геть сама. Бабусь, дідусів чи навіть тіток не мала. от так і потрапила до Сергія в дитячий будинок на два роки. Там наші відносини стали ще міцнішими, після чого ми вже й не розійшлися.
Ось, власне, чому ми й працювали на двох роботах. Допомогти було нікому, а жити за щось потрібно. До того ж плани мати дитину були. Тільки їй потрібно було дати достойне життя, а не існування. І от, коли мені було вже майже сорок років, ми вирішили, що час.
Дівчинку ростили в любові та злагоді. З маленького віку намагались пояснити, чому важливо стати на власні ноги, перш ніж йти в самостійне життя. Помірі того, як росла, розповідали все. Й про наше життя, й намагались вберегти її від безповоротних помилок з її сторони. Коли в чотирнадцять років вона сказала, що має хлопця, мене особисто це не аби як розлютило. Так, я довіряла їй, та це перехідний вік, там діти керуються гормонами, а не головою.
Мої хвилювання були не безпідставними. Коли Лілі майже виповнилось п’ятнадцять, вона заявила, що вагітна! Це треба таке! На яку здорову голову це налізе?! О так! Ми мали грандіозний скандал! Вона ще навіть школу не закінчила, а вже з животом! Кому я ті всі проповіді робила, та пояснювала, що життя не стане від того легшим?! От як тепер бути далі? Міні вже під шістдесят, так, це приємлемий вік для бабусі, та я вже не витягну цілодобово з малюком сидіти, а донці потрібно закінчувати школу та вступати до університету…
Декілька днів ми з чоловіком були в паніці. Перебирали купу варіантів, як вчинити краще. Та перше, що приходили в голову – позбутись вагітності. Вони ще молоді, навіть не помітять, що колись сталась з ними така пригода. Та слухати нас діти категорично відмовились. Хлопець Лілі вже був студентом першого курсу. Він почав відразу нас запевняти, що піде на роботу, буде старатись із усіх сил, тільки просить трішки допомогти. Підтримати.
– Так, я чудово розумію, як ви до мене ставитесь. Якщо хочете знати, я й сам не у захваті від ситуації. Та куди вже діватись. Гадаєте, ми не знали, чим може закінчитись наше близьке спілкування з вашою донькою? Знали. Ось саме тому я з повною відповідальністю беру на себе всі обов’язки. Єдине що попрошу, це вашу підтримку. Самим нам буде над складно…
Хлопець дивився такими щирими очима. В них було видно рішучість. Ми з чоловіком самі прекрасно знали, як то бути самими, та тягнути все з останніх сил. Саме тому й не хотіли такої долі доньці.
Дев’ять місяців пролетіли мов день. Донька народила... Це був день емоційний.Для всіх нас. Її чоловік прибіг з нічної зміни, весь в робі та пилюці, та по очах котились сльози. За час вагітності він зробив багато для своєї родини. Самотужки заробив на коляску, ліжечко. Купив купу потрібного одягу малечі та дружині. Зробив запаси підгузків на рік вперед так точно, взявся орендувати квартиру. Гадаю, за неповний рік, маючи на собі силу-силенну обов’язків це великий успіх! Ми з чоловіком жодного разу не пожалкували, що довірились доньці та її чоловіку. Вони гарна пара, а головне розуміють всю відповідальність, в яку влізли.
Ми ж зі своєї сторони намагаємось їх підтримати у всьому. Чи не хотіли ми для них іншого майбутнього? хотіли б. Вони, як не крути, самі ще діти. Скільки всього вони ще не бачили, та мені стає від того сумно. Я б щиро бажала, аби ці всі труднощі, які вони переживають зараз вони прожили через років десять… Та що вже бажати. Треба жити! Тут та зараз!
Ми мали грандіозний скандал! Вона ще навіть школу не закінчила, а вже з животом! Кому я ті всі проповіді робила, та пояснювала, що життя не стане від того легшим?!
