Моя дружина працювала викладачем філософії в університеті. Там ми й познайомилися, коли я завітав на гостину до свого друга, теж викладача. Олена Вікторівна справила на мене неабияке враження. Елегантна, витончена та довершена. Від неї неможливо було відірвати погляду. Друг помітив моє зацікавлення:
-Сподобалася наша Снігова Королева?
-Чому саме таке прізвисько?
-Знав би ти, як її студенти бояться, навіть деякі викладачі бояться підходити, щоб домовитися за своїх улюбленців. Самотня, незаміжня, дітей немає, можливо, тому й зла.
-Значить потрібно її серденько зігріти.
Я хлопець не з лякливих, одразу побіг знайомитися, але коли отримав відмову в досить незручному форматі: «Я спілкуюся лише зі студентами на тему або викладачами по роботі. Ви ні до якої категорії не відноситеся, тому більше не витрачайте мій час даремно». Мене ще ніколи не відшивали у такий елегантний спосіб, проте я не здався.
Пів року витратив на те, щоб приручити свою злючку й все-таки ми одружилися. Те, що раніше здавалося таким бажаним та необхідним вмить перетворилося на щось буденне та звичайне. Сімейне життя не сподобалося ні мені, ні Олені Вікторівні. Протрималися чотири місяці, а потім вирішили розлучитися й залишитися друзями.
З колишньою дружиною ми часто зустрічаємося, щоб просто побесідувати на філософські теми. Про особисте не говоримо й в життя один одного не втручаємося. Знайомі вважають наші теперішні стосунки нездоровими, проте нам байдуже, що думають інші. Варто дивитися на це з філософської точки зору.
Нещодавно я зустрів нову дівчину. Вона відрізняється від Олени Вікторівни практично усім. Ще юна та недосвідчена, але така мила та відкрита. «Моє маленьке пташеня» – саме так я її кличу, коли ми наодинці. Поля ще студентка, навчається на випускному курсі, посилено готується до екзаменів. Я вмовив дівчину один вечір відпочити й провести разом. Вона залишилася в мене. Вранці на нас чекав сюрприз.
Завітала моя колишня дружина, щоб віддати папери. Вони помилково прийшли на мою стару адресу, де я жив з Оленою. Поля вибігла зустрічати гостю в одній спідній білизні. Жінки деякий час мовчки споглядали одна одну:
-Доброго ранку, Олено Вікторівно!
-Як кому, Поліно. На пари не спізнюєтесь?
Дівчина ще ніколи так швидко не одягалася. Через хвилин 5 її й слід простиг. Я зрозумів, що моя теперішня дівчина студентка моєї колишньої дружини. Ох і недобре вийшло. Навіть страшно подумати, чим це може закінчитися для Поліни.
