Я завжди серйозно ставився до питання відносин та шлюбу. Створювати сім’ю не поспішав, адже хотів зробити вибір один раз і на все життя. Для мене інститут сім’ї – це щось особливе та неповторне. Маленький світ двох дорослих людей, де панує своя ідилія, свої правила, норми та заохочення. З дитинства я спостерігав за стосунками батьків. Мені подобалося, що між ними панує повага та взаєморозуміння. Мамі достатньо було лише поглянути на тата, як він розумів, що вона хоче сказати. Так само татові не обов’язково було закінчувати речення, мати робила це за нього.
У нашому домі частенько гостювали рідні та друзі. Лунали веселі голоси, співалися пісні та всі гарно проводили час. Саме тоді я й вирішив, що хочу жити так само. Стосунки, які я мав, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Завжди траплялися несерйозні дівчата. Тільки я починав розмову про сім’ю, вони, нажахані, тікали від мене й більше не відповідали на телефонні дзвінки та відмовлялися приходити на зустрічі.
Я розумію, що сучасні жінки зациклені на своєму особистісному розвитку, кар’єрі та власних інтересах. Проте вірити в те, що більше не залишилося тих, котрі так само мріють про родину – не хотілося.
Якось ми з другом поїхали відпочити в гори. У нас була відпустка, сидіти вдома не хотілося, душа прагнула пригод. На жаль, до готелю доїхати ми не встигли. Почалася заметіль, тож довелося зупинити машину й попросити прихистку в будинку біля дороги.
Двері відчинила приємна красива блондинка, приблизно мого ж віку. Вона посміхалася та одразу запросила увійти. Розповіла, що також приїхала з подругами відпочити. Вони орендували котедж, тож ми можемо залишитися поки не мине негода. В готель ми так і не поїхали. Усю відпустку провели в компанії веселих дівчат. Дівчина, що нам відчинила, Оксана, була самотня. Я вирішив не впускати можливості й запросити її на побачення.
Додому ми повернулися, як пара. Стосунки розвивалися досить стрімко. Через два місяці Оксана переїхала жити до мене. На пів року я зробив їй пропозицію й ми одружилися. Зазвичай я не роблю поспішних вчинків, треба все обдумати, поміркувати. Проте в ситуації з одруженням все сталося надто швидко.
Перші декілька місяців ми жили добре. Насолоджувалися подружнім життям, багато часу проводили разом. У наших стосунках був квітково-букетний період. Проте чим більше часу минало, тим більше ми відкривалися один одному не з найкращої сторони. Оксана мала багато звичок, які мене дратували. Дружині ж не подобалося, що я люблю порядок та планування.
Ми почали сваритися. Я завжди першим ішов на примирення, бо цінував наш шлюб та хотів порозумітися. Думав, що народження дитини допоможе нам стати ближчими. Почав говорити з Оксаною на цю тему, вона була категорично проти дітей. Сказала, що народжуватиме лише після 30, а до того часу житиме у своє задоволення.
Я розповідав своєму другові про те, що мій шлюб розвалюється. Товариш мене підтримував й досі не міг повірити, що я міг одружитися так швидко, не продумавши майбутнє.
Три роки ми намагалися бути подружжям, проте врешті обоє втомилися. Вирішили розлучитися. Оксана, коли стала моєю колишньою, зізналася, що мала інших чоловіків, перебуваючи у шлюбі зі мною. Я не знаю, для чого вона зізналася, мабуть, хотіла дошкулити.
Через негативний перший досвід, я надовго вирішив забутися про дівчат, натомість зосередився на своїй кар’єрі. Багато працював, брав участь в усіх проєктах, що пропонували, залучав нових клієнтів. Мене підвищили й перевели в інший офіс. Яким же неприємним сюрпризом було побачити там Оксану. Я б міг відмовитися, але це означало кінець кар’єрі. На такі жертви через колишню я не піду.
Оксана ж з перших днів почала біля мене припадати. Казала, що сумує, шкодує про свій вчинок й хоче спробувати спочатку. Я можливо б і повівся, якби не знав, що колишня уже крутить роман з іншою колегою. Просто не розумію, як можна бути такою брехухою та й навіщо їй це потрібно.
