Моя Наталя завжди була відповідальною дівчинкою. Ця риса виробилася в неї ще з дитинства. Якщо пообіцяла допомогти або виконати якесь доручення – неодмінно зробить. Люди, які спілкувалися та знали мою дорогу донечку постійно повторювали: «Серйозна не по роках!» Можливо їй і не вистачало якоїсь дитячої шкідливості чи грайливості, але що поробиш, якщо вона в нас така.
З дитинства Ната дружила із сусідський хлопчиком Євгеном. Він був старшим від неї на 10 років. Я й не думала, що діти зуміють знайти спільну мову, адже різниця суттєва. Та коли дочка була поруч Жені, я спокійна, що вона в безпеці. Дружити вони не припиняли ні коли сусід закінчив школу, ні коли Ната вступила до університету.
Мати Євгена, Іванна, жартома припускала, що можливо будемо сватами. Я не придавала цьому серйозного значення, адже Наталя надто молода для Жені. У неї ще все життя попереду, а хлопцеві вже одружуватися потрібно й про діток думати.
Моя ж донечка виросла справжньою красунею. Відбою від кавалерів не було. Правда, ніхто не міг привернути її увагу на тривалий період часу. Я не хвилювалася, не хотіла, щоб Ната поспішила та зробила помилку. Одруження та шлюб – це серйозні речі, які не терплять поспіху. Краще вона затримається в дівках, але вийде заміж один раз і на все життя, ніж відчує на собі всю гіркоту розлучення.
Наталя приїжджала додому кожних вихідних. Розповідала нам з батьком про свої успіхи у навчанні, студентське життя. Коли ми залишалися наодинці, я намагалася випитати в неї за особисте. Чи має якого хлопця, можливо хтось їй подобається. Наталя лише посміхалася й заспокоювала мене, що на разі її любов – то навчання. Ввечері дівчина ходила на зустріч із друзями, а в неділю Женя відвозив її назад у місто.
Чотири роки навчання спливли, як один день. Ось моя донечка випускниця. Щоб відсвяткувати цю подію, ми з чоловіком вирішили влаштувати невеличке святкування. Я приготувала смачні страви, покликали гостей й чекали на повернення Нати. Додому її привіз Женя, він спеціально поїхав по свою сусідку. Отримавши привітання, Ната подякувала й ми прийнялися вечеряти. Загалом вечір минув дуже весело та по-сімейному.
Ми багато розмовляли, згадували дитинство й навіть розповіли дітям, як свого часу припускали, що колись вони можуть одружитися. За столом настала раптова тиша, Наталя та Женя переглянулися. Хлопець заговорив першим:
-Не дарма. Ми з Наталею кохаємо один одного вже досить давно й маємо намір одружитися.
Наталя підтримала свого коханого:
-Хотіли розповісти вам в дещо інший спосіб, але оскільки сьогодні вечір одкровень – я вагітна.
Звісно, ми були шокованими, але привітали дітей з цією радісною новиною. Коли гості розійшлися, а всі домашні мешканці лягли спати, я сиділа на кухні за столом й думала про життя своєї дочки. Я не мала нічого проти Євгена, він хороший хлопець. Я щиро вірю, що Женя дійсно кохає мою дочку й зробить усе можливе, щоб вона була щаслива. Та мене непокоїла різниця у віці. Це зараз, поки вони молоді, їм здається, що це не важливо, але згодом все може стати набагато гірше. Не знаю чи розповідати Наті про свої хвилювання. Вона зараз така радісна, не хочу бути причиною її смутку.
Якби там не було, а завтра ми зустрічаємося з сусідкою, щоб обговорити усі весільні питання. Схоже Іванна поставилася до новини цілком спокійно й рада, що наші діти одружаться. Мій чоловік теж не бачить в цьому нічого поганого. То можливо я просто накручую себе. Як ви гадаєте?
