Для матері немає нічого важливішого за щастя власних дітей. Коли моя Інна привела на знайомство Сергія, хлопець мені не сподобався. Не можу сказати, що він погано себе поводив чи був невихованим. Не сподобалася мені його сором’язливість та скромність. Зайвий раз боявся щось запитати чи просто поглянути на мене. Коли ж на нього звертали увагу, червонів та ніяковів.
Інна була геть іншою. Амбітна, весела, впевнена в собі. Вона завжди чітко знала чого хоче від життя. Мабуть, саме тому я хотіла бачити поруч з нею такого ж чоловіка. Який зможе подбати про дочку, забезпечити усім, що вона захоче. Своє враження від дитини не приховувала. Коли за Сергієм закрилися двері, чесно сказала Інні, що думаю.
Натомість вона відповіла, що просто закохалася й щаслива з ним. Заважати їхньому щастю я точно не збиралася, тому почала готуватися до весілля. Тільки закохані закінчили університет, ми зі сватами справили їм весілля. Щоб діти не шукали собі прихисток, склали свої збереження, молодята доклали весільні гроші й так спільними зусиллями купили їм однокімнатну квартиру.
Брат мого чоловіка займав гарну посаду, тож допоміг Сергієві влаштуватися на роботу. Спершу він пропонував допомогу моїй Інні, але вона зізналася, що чекає на дитину. Тож таким чином зять отримав гарне місце й хорошу зарплатню. На життя дітям вистачало, а коли народилася Злата, ми зі сватами допомагали.
Інна довго вдома не сиділа. Залишила дочку на нас зі свахою, а сама влаштувалася на роботу. Я знала, що вона не сидітиме вдома, тож не дивувалася. Працювала дочка сумлінно, пізно поверталася додому та ще й з собою роботу приносила. Сергій був терплячим й самостійно справлявся з хатніми справами: готував їсти, мив посуд, прибирав у квартирі. Щоб не зважати дружині, брав маленьку Злату й гуляв з нею до пізнього вечора. Коли поверталися додому, Інна уже спала міцним сном.
Коли я дивилася на сім’ю дочки, то розуміла, що свого часу була не права. Сергій хороший чоловік й Інні дуже пощастило, що він саме такий. Інший би на його місці уже давно покинув її з дитиною на руках. Ну де ж це бачено, щоб жінка хатніми справами не займалася й до дитини дивилася через раз.
Декілька разів я пробувала поговорити з нею, напоумити, як-то кажуть. Та з її характером – це марна справа. Вона знала чого хоче, тож на думку інших не зважала. Через декілька місяців старання Інни помітило начальство, вона отримала підвищення. У суботу ввечері ми зі сватами зібралися у дітей, щоб привітати Інну з підвищенням.
Вона аж сяяла від радості, коли отримувала похвалу на свою адресу. Злата почала плакати, мати на неї не зважала, а продовжувала вихвалятися своїми здібностями та досягненнями. Сергій мовчки пішов до колиски, щоб заспокоїти доньку. Це помітили свати й тоді сваха запитала в невістки:
-А як щодо твоїх успіхів у материнстві, Інно, чим можеш похвалитися?
Донька стала червоною, як рак, але язика за зубами тримати не хотіла.
-Запитайте про успіхи вашого сина, він уже похвалився, що його звільнили з роботи й нашу сім’ю утримую я?
Вечір закінчився на поганій ноті. Свати образилися й поспішили на вихід, Сергій теж більше не витримав й сказав Інні, що вона жахлива дружина, а її гроші нікому не потрібні. У квартирі він не залишився й поїхав зі своїми батьками до них додому. Біля Інни залишилася лише я. Злата знову почала плакати. Замість того, щоб підійти до дитини, вона кричала, що Сергій невдаха й вона зробила велику помилку, коли вийшла за нього заміж. Онучку заспокоювала я.
Життя моєї дочки розлетілося на друзки. Сергій додому не повернувся, подав на розлучення. Злату забирає до себе у визначені дні, решту часу за дитиною дивлюся я. Що буде далі – уявлення не маю. Інна ж продовжує будувати кар’єру.
