Моя мати була одружена двічі. З батьком вони познайомилися випадково й одружилися через декілька днів. Не знаю чим пояснити таку необхідність узаконити свої відносини. Через рік у них народилася я. Жили ми добре, батько був гарним чоловіком. Мати ніколи нічого поганого про нього не говорила. Та все ж не минулося без розлучення. Що послугувало причиною мені невідомо й досі.
Вдруге вона вийшла заміж за свого колишнього однокласника Сергія. Він був закоханий у матір ще зі шкільних років та тоді, перша красуня, навіть не дивилася в його бік. Довго Сергій ходив до нас та домагався маминої уваги. Приносив квіти, робив подарунки й мені постійно щось перепадало. Він був хорошим чоловіком, тож я почала називати його татом. Лише після цього ненька погодилася одружитися.
У них народилася спільна дитина – дівчинка. Тоді я й зрозуміла, що для мене місця у цьому домі більше немає. Вони так носилися з Катериною, що було гидко. «Яка ж вона красуня!», «Як мило посміхається!», «Уже й говорити береться». Найгірше, що нас постійно порівнювали.
Коли Катя підросла та пішла до школи, навчання давалося їй легко та без зайвих перешкод. Мені ж доводилося зубрити усі предмети, щоб отримати бажаний результат. Мама не забувалася звернути на це увагу: «Катю, ти так гарно пишеш, а от почерк твоєї сестри жахливий», «У тебе є здібності до математики, а от твоїй сестрі постійно доводилося допомагати!» Я так втомилася жити у цьому домі, де процвітав культ меншої донечки, що не могла дочекатися, коли нарешті піду навчатися.
Попри труднощі у навчанні проблем з літературою я не мала, тож свою майбутню професію пов’язала саме з нею. В університет я вступила на державну форму навчання. Вітчим домовився про місце в гуртожитку, за квартиру платити вони не хотіли, бо ж і Каті потрібно допомагати. Я була вдячна і за це.
Поки навчалася з батьками практично не спілкувалася. Якщо й випадала можливість поговорити, то вся розмова крутилася навколо досягнень Каті. Мені перераховували список її останніх здобутків та винагороди, які вона отримувала. До речі, з самою сестрою ми не спілкувалися. Хоч різниця у віці й не надто велика, три роки, але спільної мови ми знайти не змогли. Можливо воно й на краще.
Поки усі студенти на вихідних їздили додому, я весь свій вільний час проводила за книгами. Читала дуже багато й із задоволенням. Старалася записувати враження від прочитаного, згодом почала вести власний блог. Коли почали з’являтися перші підписники й мені залишали позитивні відгуки, я зрозуміла, що покидати не варто. На четвертому курсі мій блог став наскільки популярним, що після випускного я отримала запрошення на роботу в декілька престижних редакцій.
Я влаштувалася на роботу з гарною зарплатнею. Познайомилася з колегами, знайшла собі подруг й саме тут зустріла кохання. Михайло редагував мою колонку та виправляв пунктуаційні помилки. Ми багато спілкувалися, в основному з приводу роботи, але з часом це спілкування перейшло за особисті рамки. Коли хлопець зробив мені пропозицію, я наважилася познайомити його зі своєю сім’єю.
Зателефонувала додому, попередила батьків. Мама була шокована, що саме я першою знайшла собі хлопця, адже Катя набагато кмітливіша та гарніша, а от із залицяльниками їй не щастить.
Міша сподобався моїм батькам. Якщо під час вечері вони забулися розповісти про всі досягнення меншої дочки й захоплено слухали про що розповідає майбутній зять – він точно припав їм до душі. Коли ми з Катею прибирали зі столу, мама з татом вирішили влаштувати Михайлу екскурсію. Вони довго гуляли на дворі й про щось розмовляли.
Вночі коханий зізнався, що моя мама вмовляла його взяти в дружини Катю, а не мене. Я не зможу дати йому всього того, що уже має Катерина. Це була остання крапля. До ранку ми не добули. Зібрали свої речі, сіли в авто й повернулися додому. Після того випадку з ріднею я не спілкуюся й навіть бачити їх не хочу. Михайло моя сім’я, іншої я не знаю.
