Я завжди жила у достатку завдяки своїм батькам. Після одруження вони насмілилися відкрити власний бізнес. З часом труди їхньої праці дали плоди й ми стали заможними. Жили у великій трикімнатній квартирі. Мали два авто й можливість подорожувати у будь-який куточок світу.
Я захоплювалася стосунками батьків й мріяла свого часу знайти такого ж чоловіка, як батько. Тому новина про їхнє розлучення суттєво вибила мене з колії. Все життя думала, що вони кохають один одного й будуть разом завжди, а тут така заявка: «Доню, ти вже доросла й маєш нас зрозуміти. Ми з твоїм батьком хороші друзі й ще кращі партнери по бізнесу, але кохання немає. Жили разом заради твого щасливого майбутнього та більше приховувати не будемо. Ми розлучаємося».
Спершу я страшенно сердилася на них й навіть декілька тижнів жила у подруги. З часом таки усвідомила, що вони дійсно дорослі люди й мають право на щастя, хоч і не разом. Розійшлися батьки тихо та мирно. Бізнес продовжували вести разом. Тато часто приїздив до нас з мамою в гості. Допомагав з домашніми справами або вирішував з мамою робочі питання. Їм досі було добре разом. Не всі розлучені пари можуть похвастатися такими ж стосунками.
Через декілька років після розлучення батько вирішив одружитися вдруге. Його нова обраниця Вероніка була мисливицею за товстими гаманцями. Ми з мамою це зрозуміли одразу, але вирішили не втручатися в його особисте життя. Тож в день розпису з щирими посмішками привітали новоспечене подружжя.
На жаль, довго татове нове життя не тривало. У нього виявили невиліковну хворобу. Останні дні він провів біля нас з мамою, поки молода дружина насолоджувалася відпочинком у теплих краях. Додому вона повернулася, коли її чоловіка не стало. Поховання та поминки організувала мати.
Через місяць ми зібралися за одним столом, щоб прослухати останню волю померлого. Згідно із заповітом свою нову квартиру в якій він жив з Веронікою, тато заповів мені. Бізнес повністю переходив в руки матері. Ну а молодій дружині дісталася певна сума на банківському рахунку. Схоже такий розвиток подій не влаштовував Вероніку. Коли я приїхала забрати у неї ключі від квартири й попросити на вихід, мачухи уже не було. Разом з нею з квартири зникли усі дорогоцінні речі, які батько любив колекціонувати.
Потрібно було одразу здогадатися, що Вероніка здатна на подібний вчинок. Сподіваюся, що вкрадене принесе їй щастя. Добре, що тато цього не бачив. Маму теж не хочу засмучувати. Нехай це буде подарунком на пам’ять від нашої родини.
