Я давно хотів навчитися водити машину. Декілька разів просив тата допомогти, але той постійно знаходив якісь відмовки. Мої друзі уже давно кермували. Я єдиний із нашої компанії був не при справах. Коли в училищі повідомили про набір студентів на курси водіння – записався одним із перших. Прийшов додому й повідомив батькам.
Саме тоді у нас гостювали дідусь та бабуся. Вони підтримали мене у моєму рішенні, мама теж була рада, а от батька ця новина схвилювала. Схоже він абсолютно не мав бажання допомагати.
Ентузіазму дідуся вистачило на всіх. Він навіть пожертвував своїми старими Жигулями, щоб я мав змогу навчитися. Суто у чоловічій компанії ми виїхали за місто на ґрунтову дорогу. Тато розповів про найголовніше й пересій на сидіння пасажира.
Я мав уявлення, як заводити автомобіль та рушати, але на практиці все виявилося складніше. Першого разу не вийшло торкнутися, машина заглухнула. Тато на підвищених тонах почав пояснювати ще раз. Вдруге вдалося зрушити з місця, але доїхали ми недалеко. Автомобіль знову став, бо я не встиг перемикнути передачу.
Терпіння папи закінчилося й він почав на мене кричати. Казав, що дівчисько навчилося б швидше за мене. Він би наговорив багато неприємностей, якби не дідусь. Старенький наказав татові негайно вийти з автомобіля й пішов слідом за ним.
Я не чув всієї розмови, яка відбулася між батьком та сином, але повернувся папа геть іншою людиною. Більше не кричав, спокійно пояснював й хвалив навіть за найменші успіхи. Додому ми повернулися через кілька годин. Перший урок минув досить вдало. Коли ми залишилися наодинці я запитав у дідуся, що він сказав татові. Той лише посміхнувся й весело відповів:
-Нагадав йому його уроки водіння. Повір мені, усе було набагато гірше, ніж у тебе, але ж він навчився. Значить і у тебе все вийде. Головне не опускати руки та не кидати на пів дороги.
