Я багато працював, щоб досягти успіху у житті. Спершу в університеті робив усе можливе, щоб мою персону помітили. Потім «світився» в усіх можливих конкурсах, олімпіадах, змаганнях. Мої зусилля не минули даремно. У свої 29 років я став зав декана нашого університету й мав неабиякий вплив на життя студентів. До всього ж зарплата теж мене радувала.
Якось до нас на роботу прийшла влаштовуватися колишня студентка Анастасія. Вона хотіла отримати посаду лаборанта, рішення про її призначення мало бути за мною. Поспілкувавшись з дівчиною, виявив, що вона достатньо ерудована й до того ж дуже красива. Я не повинен був оцінювати її зовнішні дані, але нічого не зміг з собою зробити.
Через деякий час ми почали зустрічатися. Настя виявилася ще тією щебетушкою. З нею ніколи не було сумно. Про таких говорять «Душа компанії». Я любив спостерігати за своєю дівчиною, любив її сміх та мелодійний голос, волосся, аромат. Ніде правди дівати, я закохався, як 16-річний юнак.
Щоб зробити приємно дівчині постійно дарував квіти, водив на побачення та засипав подарунками. Настя до всього ставилася з подякою та ніяковіла, коли я діставав чергову коробочку із прикрасою. Ми зустрічалися рік, коли я зрозумів, що ця дівчина і є моя доля.
Зробив пропозицію й згодом зіграли весілля. Після святкування Настя переїхала жити до мене. Вона була не лише хорошою дівчиною, а й відмінною господинею. На нашому столі завжди стояла домашня випічка, а через Настині пиріжки я набрав зайві кілограми. Сімейне життя мені подобалося.
Якось до нас завітав мій давній друг, ми разом навчалися, але життя розкидало нас у різних напрямках. Дружини тоді вдома не було, вона була записана до перукаря. Сергій багато розповідав про своє пригодницьке життя та подорожі. Одружуватися не поспішав, хотів пожити для себе. Визначитися, ким хоче стати та чого досягти.
Коли мова зайшла про мою дружину, товариш одразу сказав:
-Я ніколи нічого від тебе не приховував. Говорю, як є, ти знаєш. У тебе квартира, машина, гарна зарплатня. Що є у твої Насті? Друже, вона з тобою лише через гроші. Через пів року заспіває по-іншому.
Я не хотів сперечатися із Сергієм. Він не може робити такі висновки, оскільки жодного разу не бачив Насті й навіть з нею не розмовляв. Проте слова друга не дають мені спокою. А раптом він має рацію?
