Багато людей бачать романтику у подорожах потягом. Для мене ж у цьому немає нічого, окрім жаху й страху.
Сталося це зі мною, коли я була ще студенткою. Мій університет знаходився в іншому місті. Щоб виходило економніше, я їздила на навчання потягом. Зазвичай сусіди по купе були доброзичливі. Деякі могли проїхати зі мною зі станції до станції, не промовивши жодного слова. Були й інші, які любили поговорити, порозпитувати й поділитися своєю життєвою мудрістю.
Остання моя подорож виявилася невдалою. Саме після неї я припинила їздити потягом й надаю перевагу автобусу. Була зима, усі студенти готувалися до іспитів. Успішно склавши екзамени, я збиралася додому. Попереду два тижні канікул та різдвяних свят. Настрій прекрасний. Дівчата пропонували залишитися, відсвяткувати, але я хотіла встигнути на потяг.
Забігла в купе в останні хвилини до відправлення. Помітила, що цього разу сусідів у мене двоє. Через кілька хвилин всередину зайшло двоє молодиків. Скоріше всього теж студенти. Вони дістали пляшку гіркої й почали святкувати прийдешні свята. Запросили мене в компанію, але я ввічливо відмовилася. Вже тоді розуміла, що нічка буде неспокійна.
Випивши одну пляшку, їм здалося замало й вони почали шукати у своїх речах ще одну. Коли обоє були такі, як треба, почали до мене чіплятися. Один із них став біля дверей, закривши мені вихід, інший підійшов в притул й п _овалив на нижню полицю. Ви навіть уявити не можете, наскільки я тоді злякалася. Намагалася скинути його з себе, кричала, борсалася.
Дякувати богу, мої крики почула провідниця. Вона відкрила двері й одразу зрозуміла, що відбувається щось неладне. Тих молодиків висадили одразу ж, мене заспокоювали усю ніч. Я очей не зімкнула. Постійно уявляла те жахіття, яке могло трапитися зі мною.
Можливо варто було залишити тих негідників у потягу, щоб потім передати в руки правоохоронних органів. Вони повинні були отримати по заслузі. Хто знає, чи це перша спроба насильства, а можливо й далеко не остання.
Після цього випадку, довелося звернутися до психолога. Я отримала серйозну психологічну травму й декілька ночей не могла спокійно спати. Мучили жахіття. Батьки теж неабияк хвилювалися й тепер бояться відпускати мене на навчання. Я не буду перекреслювати своє майбутнє через якихось п’яниць, але про поїздки потягом навіть чути не хочу.
