До вагітності я працювала майстром манікюру в салоні краси. Оскільки роботу свою я виконувала майстерно, без зайвих перебільшень, то і клієнтів завжди вистачало. Інколи траплялося таке, що доводилося працювати понаднормово, щоб прийняти термінові замовлення.
Як тільки моя начальниця почула про те, що я в положенні, одразу знайшла причину, щоб посунути мене з роботи. Я розуміла, що для її бізнесу не вигідно виплачувати мені всі передбачені кошти. Злі на неї не тримала. Коли мої клієнтки дізналися, що я більше там не працюю, почали проситися прийняти їх у себе вдома.
Спершу я відмовляла, а потім вирішила, що прекрасне джерело доходу. Нікуди ходити не потрібно, я сама можу складати графік роботи й проводити зустріч. Ніхто не вказуватиме мені, скільки часу варто витрачати на одного клієнта й не вимагатиме аби я працювала понаднормово.
До 6 місяця вагітності я приймала клієнток вдома, а потім, уже після народження дитини, продовжила свою роботу. Коли мої подруги довідалися, що я роблю манікюр вдома, бо купила усі необхідні матеріали та інструменти, почали напрошуватися в гості. Спершу ніби побавитися з дитиною, але приходили вони зовсім з іншої причини. То нігтя потрібно підрівняти, то на якомусь пальці покриття злізло, варто переробити. Й особливо багато діставалося нарощеним нігтям.
Я ніколи нікому не відмовляла та коли діло доходило до оплати, ніхто навіть не заїкався. Виходить, що я витрачаю на них свої матеріали й свій час, який могла б провести дитиною чи чоловіком, а натомість не отримую нічого окрім «спасибі».
Не подумайте, що я меркантильна, але це «спасибі» на хліб не намастиш. Хоч чоловік і працює, але у нас мала дитина, тому грошей катастрофічно не вистачає. Сама на себе сердилася, що не можу відмовити. Ще більшої злоби викликало моє невміння сказати людині правду. Та одного разу навіть я, спокійна та тиха, не витримала й висловила все, що думаю, особливо нахабній подрузі.
Це був вихідний день. Я скасувала усі запити, тому що мала везти дитину на огляд до лікаря. У двері подзвонили, на порозі стояла Марина. Вона одразу почала голосити:
-Подруго, виручай. У мене сьогодні побачення, а я зламала три нігті. Ну куди в такому вигляді до потенційного кавалера.
Вона навіть не привіталася, не запитала чи маю я час та як там моя дитина. Одразу всілася на стілець й чекала, коли я приступлю до роботи. Я спокійно сіла перед нею, дістала свій записник із цінами й простягнула жінці.
-Що це? – здивовано запитала Марина.
-Це ціни на мої послуги. Там все написано, читай уважніше, будь ласка.
Вона дивилася на мене так, ніби от-от має вибухнути. Схоже, подрузі не сподобалося, що закінчилася наша безплатна дружба. Вона ще декілька хвилин посиділа, а потім зіскочила з місця й пішла до виходу.
-Не знала, що ти така дрібна. Де ж це бачено, щоб з подруг гроші брати?
-Який привіт, таке і до побачення – сказала я їй на прощання.
Більше ми не зустрічалися і я невимовно рада, що позбулася такої нахабної людини. Після того випадку ще декілька подруг перестали до мене заглядати, вигадуючи різні причини. Схоже Марина не полінувалася розповісти про наш інцидент. Я уявляю в яких фарбах вона все розмалювала, особливо ту частину, де я вказала їй ціни.
Думаю, що все це на краще. Зате тепер я знаю, хто дійсно мені друг, а з ким спілкування виявилося фальшивим. Відколи я перестала робити «ведмежі послуги» знайомим, життя покращилося. Тепер я приймаю лише тих, хто готовий платити за мою працю. Навіть з’явилося більше вільного часу на сім’ю.
Цією історією я хочу показати, що праця кожного надзвичайно важлива. Й не важливо, хто цю працю виконує – чужа вам людина чи рідна. Будьте такі ласкаві й цінуйте тих, хто щось робить для вас.
