Марія була дуже вродливою. Усі сільські хлопці їй проходу не давали. Кликали на танці, дарували квіти, приносили солодощі. Незворушним було серце молодої красуні. Усім відмовляла. Поки не зустріла парубка з іншого села. Левко не був схожий на інших й дивився на неї по особливому. Йому вона й сказала «так». Віддала своє дівоче серце дужому красеневі, а він і радий, що завоював найкращу дівчину з усіх, що бачив.
Довго парою не гуляли, на весну зіграли весілля. Довелося молодій Марії йти у прийми. «Невістка чужа кістка» – говорила їй матір, коли відпускала із дому. Чому мама так каже, дивувалася дочка, але вважала, що поряд коханого найкраще у світі, якою б злою та непривітною буде свекруха.
Ще та відьма дісталася невістці. Олена Володимирівна була перша пліткарка на селі. Про всіх вона знала, все відала. І коли Левко зізнався, що має намір одружуватися з чужинкою, то ледве дар мови не втратила. «Як же це так! Я нічого про неї не знаю, а раптом гуляща?» Син не слухав, зробив по-своєму й потім привів свою дружину до них, у батьківську хату.
Свекруха одразу не злюбила Марію. Надто красива, а з такими завжди багато мороки. Це ж усі чоловіки будуть на неї заглядатися, не дай Боже ще когось із сім’ї забере, ото ганьба на них буде. Бідолашний її Левко, зачаклувала дівка, інакше б не одружився, не вибрав би собі дружину, не отримавши перед тим батьківського схвалення.
Свою неприязнь Олена Володимирівна не приховувала. Робила усе, щоб довести невістку до сліз. Все в неї не так виходило. Борщ не смачний, хліб погано зійшов, городину не так просапала. Постіль не збита, підлога брудна й сорочка чоловіка не так випрасувана. Марія терпіла, зціпивши зуби, й слова не мовила на свій захист. Розуміла, що свекруха її просто провокує на сварку, тому й не піддавалася.
Вночі скаржилася коханому. Він просив потерпіти. Обіцяв, що як тільки відкладе потрібну суму, вони переїдуть жити у місто. Орендуватимуть собі житло, а згодом і власне придбають. Ці думки гріли бідолашну дівчину, коли мати чоловіка в черговий раз на щось скаржилася.
На зиму роботи стало менше, уся сім’я частіше збиралася вдома. Саме тоді Марія й повідомила, що чекає на дитину. Щасливий Левко приймав вітання від батьків. Здавалося вперше на обличчі свекрухи з’явилася посмішка. Коли народився хлопчик Павлик, влаштували гучне святкування. Олена Володимирівна дуже любила онука, оскільки той був схожий на Левка в дитинстві. Хоч в чомусь Марія їй догодила.
Недовго тривало перемир’я, коли синові виповнилося три місяці молода мама повернулася до хатніх справ та господарства. Після народження дитини тіло Марії змінилося, вона стала ще красивішою. Пишногруда, з рум’яними щічками та пухкими губами. Чоловіки слиною давилися, коли бачили, як жінка гуляє з дитиною. Ці погляди помітила й свекруха. Почала напосідати на сина й розповідати, що дружина у нього гуляща. Добре, що він не сприймав серйозно слова матері, але все ж почав ревнувати.
Між подружжям почалися сварки. Марії забороняли виходити з дому. У магазин навіть вийти не можна. З дитиною гуляла свекруха, а коли поверталася додому, вигадувала нові плітки про власну невістку.
Щоб менше часу проводити вдома біля злої свекрухи, Марія попросила свекра влаштувати її на ферму, де він працював трактористом. Вона готова на будь-яку роботу і будь-яку зарплатню, тільки б взяли. Чоловік допоміг невістці тихцем від дружини, мав тоді що слухати. Зате Марія щаслива, аж розквітла. Пішла працювати на комору.
Вона, та ще декілька жінок перебирали овочі. Загалом робота не важка, але доводилося самій тягати важкі ящики з врожаєм. Та допомагали місцеві трудяги. Чоловіки наввипередки бігли, щоб допомогти Марії. Звісно це помічали інші жінки, тому знову поповзли чутки про недобру вдачу «цієї дівки».
Ревнощі Левка переходили всі границі. Якось, заявившись додому на підпитку, він влаштував дружині скандал й заявив, що вона повинна покинути роботу. Краще хай сидить вдома й дитину глядить, а не на чужих чоловіків вішається. Марія знала, що це не його слова, знову свекруха накрутила.
Сказала йому впевнено й сміливо, що з роботи не піде, а за дитиною вона дивиться, на відміну від нього. Почувши докір у свою сторону чоловік, ніби оскаженів, налетів на Марію. Свекруха те все бачила, але не втручалася. Навіть навпаки здобрювала дії сина. «Добряче їй вс _ип, щоб не перечила більше чоловіку».
Добре, що свекор повернувся з роботи й заступився за бідолашну дівчину. Терпіти такого ставлення Марія не збиралася. Того ж вечора зібрала свої та дитячі речі й побігла до сусіда (у діда Пилипа був автомобіль) проситися, щоб завіз її з сином до матері. Свекруха запалася лаяти її:
-Ти геть з розуму вижила! Уявляєш, що про нас люди говоритимуть, невдячне ти стерво!
-А ви боїтеся правду почути?
Через годину Марія була у батьків. Мати, як вгледіла, одразу розплакалася. Правду вона казала, не приймуть її в чужому домі. Дочка про все розповіла й сказала, що хоче розлучитися. Батьки її рішення підтримали. Наступного ранку приїздив Левко, просив вибачення, благав повернутися. Батько його на поріг не впустив, спустив з ґанку й наказав забиратися.
Довго Марія не тужила. Коли місцеві хлопці дізналися про нещасливий шлюб красуні, одразу почали залицятися. Григорій був більш рішучим та пообіцяв прийняти її сина за рідного. Марія знала, що він добрий та роботящий з гарної родини. Тому й погодилася вдруге вийти заміж.
Гріша стримав свою обіцянку. Марія живе з чоловіком, який жодного разу не підняв на неї руку й навіть не крикнув. Дійсно кохає її й сина прийняв, як рідного. Зараз жінка при надії. Відчуває, що буде дівчинка. Добре, що вона наважилася піти від Левка та його жахливої матері. Хто знає, що б зараз з нею було.
