Замолоду Вероніка не знала, що таке спокійне життя. Навчання, робота, стосунки. Згодом весілля й перша дитина. Гуляти чи розважатися було ніколи. Дитину треба виховувати, на ноги ставити. Про власне житло подумати та й роботу ніхто не скасовував.
Жінка раділа, що попри проблеми, доля подарувала їй найкращого чоловіка. Сергій був помічником в усьому. За що не візьметься – усе в нього добре виходить. І дитину переодягне, нагодує, і їсти зварить, у квартирі прибере, одяг поскладає. Чоловік вважав, що жінці потрібно допомагати.
Якось помалу вони квартиру взяли на виплату. Коли їхній доньці Інні виповнилося 10 з усіма боргами розрахувалися. Та тепер нове завдання – дитині на коледж відкласти. Якось в усіх цих турботах Вероніка й не помітила, що Сергій віддалився. Він вже не брався з ентузіазмом за хатні справи. Розмовляти вони стали менше. Додому повертався все пізніше.
Пояснював свою відсутність зайнятістю на роботі. Та дружина не сліпа, бачить й відчуває, що має суперницю. Довго Сергій її не обманював. Одного вечора чесно зізнався, що зустрів іншу жінку. Вони кохають один одного й хочуть бути разом. Він подякував Вероніці за всі роки їхнього щасливого подружнього життя й попросив спробувати його зрозуміти.
Зраджена дружина не влаштовувала драм й спокійно відпустили чоловіка до іншої. Серце краялося, душа боліла, вона кохала чоловіка й хотіла, щоб він був щасливим. Навіть якщо його щастя зробить її найнещаснішою жінкою у світі.
Інна спокійно поставилася до розлучення батьків, уже була доросла. Образи на батька не тримала. Попри його зраду, він завжди був ідеальним татом. Навіть після свого переїзду не забувався про дитину: телефонував, запрошував на зустріч, приймав у себе в гостях. Та схоже, страждання мами, таки позначилися й на дитині.
Довгий час Інна не наважувалася на стосунки. Після школи вступила до університету. Після випускного влаштовувалася на роботу. Ось уже три роки, як працює, а хлопця немає. Якби ж залицяльників не мала, кавалери в ряд вишиковуються, проте ніхто їй не підходить.
Вероніка почала хвилюватися за дочку. Бути самотньою це не вихід, тим більше в такому молодому віці. Вона хотіла поговорити з донькою, але Інна її випередила. Попередила, що хоче привести на знайомство свого хлопця Романа. Звісно мама зраділа й з нетерпінням чекала на знайомство.
Роман майбутній тещі сподобався. Він дивився на Інну закоханими очима, а матері більшого і не треба. Через три місяці після знайомства Інна та Рома розписалися. Жити прийшли до Вероніки. Квартира у неї велика простора. Мама не була проти, та з перших днів спільного проживання, зять почав керувати й показувати себе великим господарем.
Закінчилося тим, що він заявив тещі: «Може вам, мамо, з’їхати на окрему квартиру. Не гоже молодятам жити біля батьків». Така заявка неабияк обурила Вероніку. Вона не збиралася терпіти такого ставлення у своєму домі, тим більше, що навіть її колишній чоловік так себе із нею не поводив. Теща дала зятеві два дні на те, щоб він покинув її квартиру. Доньку вона не виганяла, але Інна стала на бік чоловіка.
Зараз вони живуть на орендованій квартирі десь на околиці міста. З Веронікою не спілкуються, бо ображені.
