Таня поверталася з лікарні. Сьогодні вона возила свою дворічну донечку Софійку до дитячого лікаря на огляд. З дівчинкою все гаразд. Задоволена матуся дістала ключі, але у квартиру потрапити не змогла. Спробувала ще раз, замок не піддається. Подзвонила у дзвінок, двері відчинив чоловік.
–Що за жарти, Миколо, я не можу потрапити у квартиру
-Дійсно, не можеш, бо ти тут більше не живеш.
-Як це розуміти? Мені що з дитиною на вулиці ночувати?
–Ночуйте, де хочете. Я давав тобі час, щоб знайти нове житло, але ти його згаяла. Тепер роби, що хочеш, мене це більше не стосується. Тим паче, що я тепер живу зі Світланою. Не приходь сюди більше.
-А з дитиною, що накажеш робити?
–Твоя дитина, що хочеш те і роби.
Таня не могла повірити власним вухам. Рідний батько Софії вигнав власну дитину з дому. Куди їм іти, як далі жити, де вони ночуватимуть? Мільйон питань вертілося у голові дівчини, але відповідей не було.
Молода матуся відправилася до парку. Поки Соня ганялася за голубами, Таня сіла на лавку й гірко заплакала. Емоції взяли верх, вона більше не могла стримувати сльози. Якийсь перехожий чоловік помітив її страждання. Присів біля дівчини та запитав чи все гаразд. Таня подивилася на нього й сама не зрозуміла, як розповіла про своє нещастя.
Незнайомець запропонував допомогу. У нього неподалік парку мешкає бабуся. Вона вже старенька й потребує нагляду. Якщо Таня не проти приглянути за старенькою, то отримає кімнату для себе й доньки та заробітну плату. Дівчина не вагалася, одразу погодилася.
Бабусю звали Ліда, вона виявилася приємною та хорошою людиною. Ставилася до Тані та Соні, як до рідних. Старенька допомогла дівчині пережити важкі часи, а натомість отримала компанію. Разом веселіше.
Микола спробував повернути Тетяну назад, коли отримав позов на аліменти та нічого не вийшло. Таня розпочала нове життя в якому немає місця для підлих зрадників.
