Майже кожні вихідні після тяжкого робочого тижня ми збираємось з друзями в бані. П’ємо пиво, розслабляємось, ділимось про наболівше. Якось мій друг почав жалітись на свою дружину. Мовляв, коли вони зустрічались, вона була вся така жіночна, доглянута, пахла солоденько. Оченята блищали, вона надихала його своєю красою
-. А зараз що? Повертаюсь додому після роботи, то хочу бачити таку ж само красу, щоб вдома приємно пахло, а не жареним салом з цибулею. Прибрано, і щоб вона мене зустрічала в гарному халатику зі свіжим обличчям. А натомість вгадайте, що я маю? Кожен день повертаюсь назад, а вона з дулькою на голові, або просто розпущене брудне волосся, згорблена та з незадоволеним обличчям починає гарчати, щоб я виніс сміття, чи помив посуд. От як тут захочеш додому повертатись?! Ще й діти бігають по квартирі, як не розкидають все, то просто спокою не дають. Де та прекрасна та свіжа дівчина, з якою я зустрічався? Чесно сказати, вже волею не волею, а поглядаю на інших жінок.
-Оце так-так… І дійсно, нічого додати. До речі, нещодавно я бачив твою дружину ввечері, після роботи. Я так розумію, вона ж теж працює, та доглядає двоє ваших дітей? Скільки там їм, три та п’ять років?
-Ой, звідки мені знати. Десь так.
Чесно сказати, розповідь Сергія мене дуже здивувала. Неприємно здивувала. Він чому був моїм хорошим другом? Бо здавався завжди відкритим, щирим та тямущим, а тут ось така справа. І здавалось би, розв’язання питання настільки близько, що й самому запросто можна його побачити.Та не у варіанті Сергія. Мені стало щиро шкода його дружину. Дійсно, вона була дуже приємною жінкою, ніколи не скаржилась, та виглядала привабливо. Проте, коли у них з Сергієм з’явились діти, до речі, ініціатором був мій товариш, вона почала марніти просто на очах. Перша дитина то ще нічого, вона тягнула нормально, другу теж, а от коли вже вийшла на роботу, почала бігати між домом, садочком та роботою, вона помітно осунулась. Мені було її щиро шкода. Навіть от зараз, замість того, щоб допомогти Дружині, Сергій вибрав лазню. Краще ж попарити свою дупу віничком банним, ані ж допомогти дружині з дітьми, чи вечерю приготувати, а вона якраз буде мати час перевести дух, або й на якусь процедуру до косметолога збігати, щоб мати свіжіший вигляд. Але що ж я. Родина не моя, лізти в неї не збираюсь, а то ще винним залишусь. Свою думку, скажу, якщо запитають, а так то самі розберуться.
В кінці вечора Сергій таки запитав мою думку. Щоб я зробив в його ситуацію. На мої міркування він тільки засміявся. Сказав, що я, виходить, підкаблучник, якщо беру на себе такі бабські справи. Жінка для того й народжена, щоб і за дітьми дивитись, і чоловіку догоджати, ходити на роботу та за будинком дивитись. Воно у них в генетичному коді мало не прописано. А ти, бевзень, забирай роботу, теж бабою станеш. Або ще краще, поки ти будеш робити її справи по дому, чи за дітьми дивитись, то вона когось іншого знайде, а тебе з носом лишить. Сергій голосно зареготав. Насправді не думав, що той такий телепень. Аж противно стало, що вважав його своїм товаришем. Шкода його дружину, щиро шкода. Сподіваюсь, вона набереться духу та піде від того телепня. Й так тягне все на собі, а без такого помічника як її теперішній чоловік, можливо ще й легше стане. Як мінімум, ні хто нерви тріпати не буде, що вона не так виглядає, та не діставатиме її подружнім обов’язком після виснажливого дня. А Сергій дурень. Повторюватиму не один раз. Поки має все, про що тільки мріяти можна, заглядається на інших. Карма справа така, як шандарахне по голові, то вже нікуди не подінешся.
