Моя сусідка Валентина ще по закінченню школи відправилася на заробітки. Вступати дівчина нікуди не хотіла, казала, що це марна трата часу. На вмовляння своїх батьків також не піддавалася. Довгенько її не було вдома. Повернулася Валя десь через років двадцять справжньою красунею.
Батьки в честь приїзду дочки влаштували посиденьки, тож і я потрапила до них на гостину. Валя розповідала про своє життя за кордоном, про тамтешніх людей та звичаї. Нам було цікаво слухати ці історії. Все здавалося таким незвичним та новим.
Приїхала вона не сама, а з чоловіком та донечкою. Хотіла показати своїй новій сім’ї рідку країну та дідуся з бабусею. Дочка Валі прекрасно розмовляла українською. Така здібна та розумна дівчинка. У нас животи боліли від її жартів та витівок. Чоловік Валі більш стриманий, але приємний. Йому важко було спілкуватися з нами, бо мову він знав недосконало. Валентина виступала в ролі перекладача.
Цікавість взяла наді мною гору, тож я вирішила запитати, де познайомилося подружжя. Валя пояснила, що зустрілися вони у неї на роботі. Вона працює у пансіонаті для літніх людей, а Френк привіз туди свого дідуся. Мені стало ніяково, наче такий хороший чоловік, а про рідну людину потурбуватися не зміг.
Схоже Валя вловила моє занепокоєння й поспішила пояснити. Їхні пансіонати кардинально відрізняються від наших. Там літні люди проживають друге життя та молодість. Річ у тому, що їхній заклад об’єднаний з дитячим будинком. Старі люди та маленькі діти знаходяться разом. Валі теж це здалося нелогічним та коли вона побачила радісні обличчя стареньких й почула дзвінкий дитячий сміх, то зрозуміла – цей експеримент дійсно працює.
Літні люди відчувають себе потрібними, а діти отримали людей, які з радістю про них піклуються, розповідають історії, вчать грати в шахи та просто гуляють на свіжому повітрі. Тож дідусь Френка не покинутий. Він щасливий, що на старість років знову знадобився й ще має змогу розділити свою любов з тими, хто цього дійсно потребує.
